Психологічне селфі.

Тест «Що про вас розкаже обрана філіжанка кави?»

Багато людей закохані в цей чарівний напій.

Виберіть горнятко із запропонованих і дізнайтеся про свої сильні і, можливо, приховані сторони характеру.

Вибрали?

А тепер результати:

Якщо Ви вибрали горня №1.

Перший і найкращий. Саме до цього Ви прагнете. Ви завжди воюєте за своє місце під сонцем. Ви витрачаєте багато часу і сил на роботу. Вас поважають і цінують люди. Ви тактовні зі всіма і поблажливі до друзів. Єдине, що Ви не можете пробачити нікому – зрада.

Ваша здатність: Ви не здаєтеся. Це Ваша внутрішня сила, Ви та людина, яка ніколи не втрачає надію, вірить в себе. Справжній боєць в бізнесі, в любові або в будь-який інший життєвій сфері.

Якщо Ви вибрали горня №2.

Ви не любите самотності, Вам подобається спілкуватися з людьми і добре проводити час у цікавій компанії, але в пріоритеті у Вас завжди будинок, своя сім’я і все, що з нею пов’язане. Зробите ви все і трохи більше, для того, що б ваша сім’я відчувала себе добре і комфортно.

Ваша здатність: Ви правдива людина. Ви не будете брехати ні собі, ні людям, ні комусь ще. Ви розумієте вираз “брехня для порятунку”, але ви відчуваєте огиду до “солодкої” брехні.

Якщо Ви вибрали горня №3.

Цей номер, як правило, вибирають люди, які вірять, що трійка – це їхнє щасливе число. Трійка – число унікальне: символізує минуле, майбутнє, сьогодення. Той, хто усвідомлює це – цікава людина.

Ваша здатність: Ви вмієте любити. Це сильно. На це не кожен здатний. Ви любите саме людину, а не себе в процесі цієї любові. Ви здатні на серйозні вчинки. Ви особистість.

Якщо Ви вибрали горня №4.

Ви та людина, яка не бажає бути ні кращою, ні гіршою. Завжди вибирає золоту середину, людина, яка не вимагає багато чого від життя. Для Вас головне, щоб люди, яких Ви любите були живі і здорові, і Вам цього цілком достатньо. Ви мудра людина.

Ваша здатність: Сила слова. Люди кажуть, що у Вас дуже специфічний тембр голосу, Ви і часто чуєте від інших людей, що у Вас приємний голос, що Ваш голос заспокоює, що Ви завжди знаєте що сказати і вмієте знайти потрібні слова для будь-якої ситуації. І це дійсно так.

Якщо Ви вибрали горня №5.

Ви любите порядок. У всьому. У справах, у відносинах, в будинку, в житті. Ви вмієте організувати порядок. Вам подобаються розумні правила і розмірене життя. Ви завжди виглядаєте акуратно.

Ваша здатність: Ви вмієте бачити бажання людей. Ви дуже уважні до деталей. Ви послідовні. Те що Вам потрібно, завжди відкладається у Вашій пам’яті. Людей дивує Ваша проникливість, вони вважають Вас сильною людиною.

Психологічне селфі.

Тест «Що може розповісти про вас ваша улюблена кава?»

Професор психології з Каліфорнійського університету Рамані Дурвасула (Ramani Durvasula) з’ясувала, як наші особистісні якості співвідносяться з тим, яку каву ми п’ємо.

Чорну без усього

Люди, які люблять гірке, в тому числі чорну каву без всяких добавок, схильні до нарцисизму і антисоціальної поведінки.

Еспресо

Ті, хто п’є еспресо, як правило, відрізняються вишуканим смаком і широким кругозором. Серед любителів еспресо багато завзятих мандрівників.

Лате

Лате та інші види кави з великою кількістю молока або вершків подобаються тим, хто відкритий новому, часто допомагає іншим, любить комфорт і прагне вільно розпоряджатися своїм часом/

Капучино

Любителі капучино вкрай вимогливі, більше інших піклуються про своє здоров’я і намагаються все тримати під контролем.

Кава з сиропом або кавові коктейлі

Пробувати холодні кавові коктейлі або кави з різними смаковими добавками – наприклад, з карамельним або кокосовим сиропом, – подобається любителям гострих відчуттів, які не бояться ризикувати.

Кава без кофеїну

Люди, які п’ють каву без кофеїну, зазвичай обережні і ретельно дбають про своє здоров’я. Їм подобається повністю контролювати власне життя, а несподівані й ризиковані ситуації їх лякають. Іноді вони здаються оточуючим егоїстами.

Розчинна кава

Каву з пакетиків і звичайну розчинну каву люблять завзяті прокрастинатори і ті, хто легко ставиться до свого життя.

Мультфільми та їхній вплив на дитину

Діти із задоволенням обговорюють на перервах переглянуті мультфільми та мультсеріали. Апріорі багато хто з батьків розцінює мультфільм як виключно дитячий, а отже, нешкідливий продукт. Однак це не завжди так.

На думку дослідників, мультфільм транслює дитині певні моделі поведінки, які надалі вона неусвідомлено сприймає як правильні чи неправильні. Якщо дитині симпатичний герой чи героїня мультфільму, вона намагатиметься наслідувати його чи її. Чим більше привабливості й харизми у персонажів мультика, тим більшим впливом вони володіють. Отут і криється головна небезпека: якщо дитина асоціюватиме себе з привабливими персонажами, які не творять, а руйнують, вона перейматиме їхню модель поведінки.

Мультфільми слід відбирати за такими критеріями:

• мотиваційний. Мультфільм не мусить спонукати дитину до дій, які будують небезпечні для оточуючих чи для неї самої;
• ціннісно-змістовний. Мультфільм повинен формувати в дитини систему загальнолюдських цінностей, наприклад розповідати про важливість доброти, дружби, щирості, милосердя;
• емоційний. Мультфільм не мусить викликати в дитини такі негативні почуття, як тривога чи невпевненість у собі. Якщо в мультфільмі ображають персонажа, із яким ідентифікує себе дитина, - це шкідливий мультфільм. Якщо після перегляду дитина відчуває позитивні емоції чи вчиться справлятися з негативними - це корисний мультфільм;
• пізнавальний. Мультфільми мусять адекватно передавати картину світу й пробуджувати цікавість до дослідницької діяльності.

Ознаки «шкідливого мультика», який не варто переглядати дитині:

• головні герої агресивні, прагнуть завдати шкоди оточуючим, нерідко скалічують чи вбивають інших персонажів, причому подробиці жорстокого, агресивного ставлення багаторазово повторюється, детально розкриваються, смакуються. Наслідком перегляду такого мультфільму може стати вияв дитиною в реальному житті жорстокості, безжальності, агресії;
• девіантна, тобто така, що відхиляється, поведінка героїв мультфільму ніким не карається. У підсумку в маленького телеглядача закріплюється уявлення про припустимість подібних форм поведінки, знімаються табу, розхитуються еталони доброго і поганого вчинку, припустимої й неприпустимої поведінки;
• демонструються небезпечні для життя дитини форми поведінки, повторювати які в реальному житті недоцільно, безглуздо і навіть просто загрозливо. Перегляд таких прикладів для наслідування може потягти зниження порогу чутливості до небезпеки в дитини, а отже, потенційні травми;
• транслюються форми нестандартної статерольової поведінки: істоти чоловічої статі поводяться як представниці жіночі статі і навпаки, вдягають невідповідний одяг, виявляють особливу цікавість до подібних собі за статтю персонажів. Особливо це може мати наслідки в період активної статевої ідентифікації дитини;
• поширені сцени неповажного ставлення до людей, тварин, рослин. Показано безкарний глум, наприклад, над старістю, немічністю, безпорадністю, слабкістю;
• використовуються несимпатичні, а подеколи навіть потворні герої. Для дитини зовнішність мультяшки має особливе значення. Позитивні персонажі мусять бути симпатичними чи навіть гарними, а негативні - навпаки. У разі коли всі персонажі жахливі, потворні, страшні незалежно від їхньої ролі, у дитини не має чітких орієнтирів для оцінки їхніх вчинків. Крім того, коли дитина змушена наслідувати несимпатичного головного героя, ідентифікувати себе з ним - неодмінно страждає самовідчуття.

За матеріалами Дорожко І.І., Малихіна О.Є., Туріщева Л.В.

Естетична анімація з метою виховання гарного смаку

«Що цікавого у тих мультиках? Йди краще на вулицю погуляй!», — часто чує малеча від батьків під час перегляду якоїсь анімації. Так, мультики бувають різні: є такі, що просто забирають час, а є такі, що можна вважати хіба що не витвором мистецтва.

«Каприз»

Історія про хлопчика та його вірного кота-захисника створили українські аніматори разом із вірменським режисером Мануком Депояном. Мультфільм дуже динамічний, багатий деталями та відмінно промальований.

«Коп і Штик. Завзяті Кроти»

Стильний, яскравий та гумористичний мультик розповість про пригоди двох друзів, Копа та Штика, які зібралися на Місяць шукати хробаків.

«Лежень»

Мультфільм знято за мотивами твору українського письменника Юрія Винничука «Лежень» зі збірки «Львівські казки». Стрічка розповість не лише гумористичну історію, а й продемонструє особливий колорит пригоди, старовинні костюми та архітектуру західної України.

«Літачок Ліп»

Фантазії мультиплікаторів, які створили цю стрічку в естетиці «Yellow Submarine» Джорджа Даннінга, можна лише позаздрити. Ну, от хто б міг подумати, що можна зобразити літаки у вигляді корови, риби, ведмедя та навіть поросяти? Самі персонажі настільки цікаві, що хочеться подивитися історію про них просто зараз!

«Війна яблук та гусені»

Графічна та гарна за колористикою стрічка розкаже історію нападу гусені на яблуню, після якого лишилося одне войовниче яблучко, що вирішило відповісти зеленим ворогам. Але воювати яблукові не довелося, бо до того часу гусінь перетворилася на яскравих метеликів.

«Літа мої…»

Це український анімаційний фільм режисера Володимира Гончарова, знятий за мотивами живопису народної художниці Марії Примаченко. Сюжет дуже простий — на гостини до художниці Марії збираються її родичі, друзі, сусіди. І кожен потрапляє до її хати своїм шляхом.

«Коза-дереза»

Казка про дерезу ніби намальована гуашшю на склі. Цей мультик ніби виходить з-під пензля художника, утворюючи буквально рухливі картинки.

«Червона жаба»

Повчальна анімована казка про те, які можна мати вигоди, якщо ти не схожий на інших. Мультик приваблює не лише своїм сюжетом, а й динамічною картинкою.

«Історія одного поросятка»

Дуже рекомендуємо цю анімовану казку, наповнену гумором досхочу. Ось цитата, щоб ви змогли оцінити талант сценариста: «Зразу видно, що то або королівна французька, або дівка з Коломиї», а оцінити талант режисера та групи аніматорів ви зможете, переглянувши історію про дивний сон поросятка.

Як стосунки з дорослими впливають на самооцінку підлітка

СТОСУНКИ З ДОРОСЛИМИ ЯК ЧИННИК

СТАНОВЛЕННЯ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКА

    Підлітковий вік має особливе значення для розвитку особистого „Я” людини, оскільки в цей період відбувається становлення нового рівня самосвідомості, зміна уявлення про себе. Цей процес визначається прагненням зрозуміти себе, свої можливості і особливості, як ті, що об’єднують підлітка з іншими людьми, так і ті, що відрізняють його від них, роблять його унікальним і неповторним. З цим пов’язані  різкі коливання у ставленні до себе, нестійкість самооцінки. Саме цим визначаються провідні потреби підліткового віку – в самоствердженні і спілкуванні з однолітками.

 Ці протиріччя проявляються в максималізмі підлітків, у їхній схильності оцінювати особистість за окремими вчинками, у некритичному засвоєнні групових моральних норм  підліткового середовища та їх негативізмі по відношенню до тих правил, що декларують дорослі. Орієнтованість підлітків на  норми групи однолітків і протест проти норм «світу дорослих» відображає провідну потребу підлітка – у самостійності, особистісній автономії. Разом з тим, у підлітковому віці важлива не скільки сама по собі можливість самостійно розпоряджатися собою, скільки визнання оточуючими дорослими цієї можливості і принципової рівності підлітків із дорослими. При цьому підлітки продовжують чекати від дорослих допомоги, захисту і т. ін.

Вказане протиріччя ускладнює відносини підлітків з дорослими: підлітки не просто знецінюють вимоги й оцінки дорослих, але й надто хворобливо реагують на них, оскільки претендують на визнання та схвалення (І.С.Кон, Л.Ф.Обухова, Л.І.Божович). Неадекватна емоційно-негативна реакція підлітків на виховні впливи дорослих бентежить батьків і вчителів, стимулює їх до посилення виховних заходів, що часто призводить до виникнення взаємного незадоволення і поглиблення конфлікту.

Бажання дорослих виправити ситуацію, спроби відновити контроль над дитиною, яка пручається, часто призводить до невтішних наслідків: якщо спроби вдалі – страждає Я дитини, якщо невдалі – руйнуються стосунки. Як знайти ту оптимальну стратегію, яка дозволить і зберегти стосунки, і не зашкодити розвитку особистості дитини? Що ми робимо для того, щоб допомогти підлітку стати гідною людиною, справжньою особистістю, яка, виходячи в світ, буде вміти себе поважати, і не боятиметься жити? Ці тонкі питання мають постати перед кожним батьком, матір’ю, учителем.

Тому неабияке значення має вивчення проблеми впливу дорослих на становлення самооцінки підлітків. Розуміння основних принципів такого впливу дозволить батькам і вчителям обирати таку стратегію взаємодії з підлітками, яка сприятиме позитивному розвитку Я-концепції підростаючої особистості.
       У підлітковому віці відбувається достеменна перебудова Я-концепції в зв’язку з формуванням Я-ідентичності, тому самооцінка підлітків у цей період має дуже важливе значення. Вона може бути нестабільною, суперечливою, такою, що залежить від найменших зовнішніх впливів.

На формування самооцінки в підлітковому віці впливає багато чинників, серед яких, у першу чергу, слід зазначити:

–    реальні досягнення в навчанні та позашкільній діяльності (здібності дитини до мистецтва,  спорту чи певних наук);

–    статус дитини серед однолітків (адаптація в колективі, кількість та впливовість друзів);

–     сім’я (умови життя в родині, ставлення батьків до інтересів дитини);

–    мотиваційно-смислова сфера особистості (цілі, потреби, інтереси);

–    зовнішні дані (привабливість, фізичний розвиток).

Цікаво, що, починаючи з підліткового віку, загальна самооцінка  дівчат набуває дещо нижчої структури, порівняно з самооцінкою хлопців: у дівчат самооцінка щільно пов’язана з оцінкою своєї зовнішності і привабливості, хлопчики частіше оцінюють себе не стільки з боку привабливості, скільки з точки зору фізичних можливостей: наскільки вони розвинені, спритні і сильні.

У психології вважається загальновизнаною значимість позитивної самооцінки для здорового розвитку особистості. Вчинки і діяльність людини багато в чому визначаються тим, якою вона себе сприймає. Позитивна самооцінка пов’язується з упевненістю в собі, самокритичністю, наполегливістю, суспільною активністю, успішністю, високим соціальним статусом. Підлітки з позитивною самооцінкою виявляють більш різнопланові інтереси, захоплюються різними сферами діяльності, їх міжособистісні стосунки базуються на бажанні пізнавати себе й інших, є  більш щирими і глибокими.

Як показали численні дослідження (І.С.Кон, Ю.М.Орлов), позитивна самооцінка, на жаль, властива меншій частині сучасних підлітків, частіше зустрічається суперечлива самооцінка.

Суперечлива самооцінка проявляється в неадекватно високих або неадекватно низьких очікуваннях від себе. Підлітки з такою самооцінкою часто уникають нових видів діяльності, намагаються обмежувати своє спілкування, або спілкуються тільки на формальному поверхневому рівні. Для таких дітей характерна підвищена тривожність, страх перед широкими соціальними контактами, егоцентризм, невміння знаходити вихід із складної ситуації. Їм частіше притаманна агресивна або пасивно-захисна поведінка.

У старшокласників поведінкова автономія, як правило, вже досить велика. Старшокласник самостійно розподіляє свій час, вибирає  друзів і т.п.  Зростання самостійності дитини обмежує функції батьківської влади. У сім’ях, які тяжіють до авторитарного  укладу, ця автономізація іноді викликає гострі конфлікти, батьківський приклад уже не сприймається так абсолютно та некритично, як у дитинстві. У старшокласника з’являються  інші авторитети, крім батьків. Чим старша дитина, тим вірогідніше, що ідеали вона знаходить у більш широкому колі стосунків, зате всі недоліки та протиріччя в поведінці близьких і старших сприймає гостро та болісно. Подолання цих протиріч зумовлюється тим стилем виховання, який переважає в сім’ї.

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Розгляньмо, як кожен із цих стилів виховання впливає на самооцінку підлітків.

 1. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується  надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.
      З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи  плутають любов і опіку.  Вона затрудняє формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе,  не розуміючи  того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.

Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають  чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато  з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у професійному плані, не досягли  бажаної для них значущості в кар’єрі,  спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим, забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток. Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а передовсім – від батьків і вчителів.
    2. Авторитарний стиль виховання  - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання  іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки –  не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність, безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими в собі друзями і вчителями.

Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).
    Таким чином, батьки стоять перед вибором: подбати про власний спокій і утримати дитину від самоствердження чи дати підростаючій особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх досягненнях і помилках.
    Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.
    3. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не виконують батьки, вони шукають  інших авторитетів, які часто суперечать один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» - думають у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення  їх особистості, як і надмірне її обмеження.   
    4. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль виховання  найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності (С.І.Подмазін).

 Більш за все старшокласникам хотілося б бачити в батьках друзів та порадників. При всьому їхньому прагненні до самостійності юнаки та дівчата гостро потребують життєвого досвіду та допомоги старших. Сім’я залишається тим місцем, де підліток відчуває себе найбільш спокійно та впевнено, саме наявність такого «тилу» дозволяє підростаючій особистості набувати соціального досвіду, відповідальності і впевненості у собі.

Важливо, щоб дитину і в підлітковому віці оточувала любов і підтримка. Якщо дитина  відчуває любов батьків, то вона від початку життєвого шляху має міцну основу для позитивної Я-концепції. Якщо ж з боку батьків вона бачить тільки критику, відторгнення, зневажливе ставлення до себе, то це неодмінно вплине на самоприйняття і самооцінку особистості.

Підтримка сім’ї,  прийняття дитини і її устремлінь батьками найбільше сприяють формуванню позитивної емоційної цілісності, впливають на рівень загальної самооцінки підлітка. Тепле, уважне ставлення батьків є основною умовою формування і подальшого підкріплення позитивної самооцінки підлітків.

Однією з найбільш напружених сфер у підлітковому віці, окрім стосунків з батьками, є стосунки з учителями. Вчитель має в свідомості дитини ряд іпостасей, що відповідають його функціям:

•    влада, що розпоряджається покараннями та заохоченнями («несправедливі» оцінки і дії вчителів дуже хворобливо переживаються старшокласниками);

•    авторитетне джерело знань у певній галузі (учитель, який бездоганно знає і викладає свій предмет, зазвичай користується повагою, навіть якщо в нього немає емоційної близькості з учнями);

•    старший товариш і друг (старшокласнику дуже хочеться зустріти в особі вчителя справжнього друга).

Становлення самооцінки в підлітковому віці відбувається в процесі шкільного навчання. Тому навчальні успіхи стають вагомим фактором формування самооцінки підлітків.

Самооцінка, у свою чергу, також впливає на рівень навчальних успіхів учня через механізми очікувань, домагань, мотивації, упевненості в своїх силах. Школярі, уявлення яких про себе не допускає високих успіхів, зазвичай вчаться погано, а ті, хто має високу самооцінку і позитивні уявлення про свої здібності, навчаються набагато краще.

Вочевидь, що для досягнення успіхів у школі учням потрібно мати достатню впевненість у собі і в своїх здібностях. Відсутність такої впевненості веде до апатії, песимізму, відчуття власної другорядності. У результаті багато учнів на уроці завжди готові до гіршого, бояться зробити або сказати щось неправильно.  Тому надзвичайно важливо з перших днів навчання формувати в учнів позитивне уявлення про себе. Велику роль в формуванні таких уявлень про себе може зіграти саме вчитель.

 Роль учителя у формуванні самооцінки підлітків не обмежується тільки тим, як він оцінює навчальні успіхи учнів. У підлітковому образі „ідеального вчителя” на перший план виходять його індивідуальні людські якості – здатність до „розуміння”, емоційна чулість, сердечність, тобто у вчителі старшокласники хочуть бачити старшого друга. На другому місці стоїть професійна компетентність учителя, рівень його знань і якість викладання,  і тільки  на третьому – вміння справедливо розпоряджатися владою. Це означає, що в особі вчителя підлітки шукають передовсім еталон людських стосунків. Адже саме через приклад вчителя, учні можуть вчитися поважати себе та інших, розв’язувати суперечки, бути чесним і щирим у взаєминах з людьми. Мабуть, тому школярі цього віку так емоційно реагують на «несправедливість» учителя.
    Отже,  з вищенаведених роздумів можна зробити такі висновки.
    1. Основна потреба підліткового віку – в самоствердженні і особистісній автономії. Підлітки менше орієнтуються на батьків, шукають авторитети серед однолітків, але в той же час прагнуть отримати від близьких дорослих  підтримку, розуміння і визнання.

2. Якщо дорослі не враховують вікових психологічних особливостей підлітків, то їм важко зрозуміти причини конфліктів і шляхи їх подолання.

3. Бажання батьків захистити свою дитину засобами надмірного контролю або надмірної опіки призводить не тільки до сімейних конфліктів, але й до гальмування розвитку позитивної Я-концепції особистості.   
    4. Роль педагогів не обмежується тільки тим, що на основі їх оцінок учні можуть судити про свої здібності. Для підлітків найважливішою вимогою до вчителя є його поважливе ставлення до учнів. Саме така повага вчить дітей поважати себе і інших.

Якою бути, як себе вести - це залежить насамперед від самої людини, її світогляду, її самоповаги, конкретної життєвої позиції, яку дорослі повинні допомогти підліткам сформувати. З часом підростаюча людина прагне пізнання не стільки міжлюдських взаємин, скільки  проникнення вглиб особистості. Інтереси підлітка поступово переміщуються із площини матеріальних цінностей у напрямі до духовних запитів.

Такий перехід може статися не за примусом, а завдяки довірі, на основі якої може виникнути особиста відповідальність за конкретну поведінку. Тому дорослим потрібно вчитися довіряти своїм дітям і допомогти їм відчути довіру до себе.    

Як створити ситуацію успіху

Демократичне суспільство не тільки дозволяє освіті реалізувати свій гуманістичний потенціал, але й створює умови для його збагачення, висуваючи на перший план його розвиваючу, “людиноутворюючу” функцію. Така спрямованість освіти виявляється в відкритості самої освітньої структури відносноінших суспільних інститутів, у взаємодії учасників навчально-виховного процесу, свободи висловлювання та реалізації різноманітних точок зору, визнання прогресивними і провідними цілей особистісного розвитку дитини, створення ситуації успіху для тих, хто навчається.

     Ситуація успіху дарує атмосферу приязні та взаємодопомоги, впевненості і захищеності. Учитель повиненн створити джерело внутрішніх сил дитини, джерело, яке дає енергію для подолання труднощів і формування бажання вчитися.

     Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні.

     Основою педагогічної технології “Створення ситуації успіху” є особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання і виховання.

     Існують типи успіху. До них відносяться:

• Неочікувана радість – це почуття задоволення від того, що що результати діяльності учня перевершили його очікування.  З педагогічної точки зору – це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя;
• Спільна радість – полягає в тому, щоб учень досяг необхідної для себе реакції колективу. Вона  може бути підготовленою вчителем або спонтаною. Спільною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчутні  себе задоволеним, стимулюють її зусиля. Це, перш за все, має бути емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу.
• Радість пізнання – це радість пізнання нового, хоча вона по своїй суті альтруїстична. Пізнання опираїться на самоосвіту й самопізнання. Така радість не може вирости на пустому місці, народитися без серйозних причин. ЇЇ головна умова – спілкування.

Немає більш цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить проблема пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Радість навчального процесу та радість пізнання тісно пов

 Створення пізнавального інтересу є предметом турботи вчителя, який формує радість пізнання.

Створення ситуації успіху має певний алгоритм.

1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах.

(“Люди вчаться на своїх помилках і  знаходять  інші шляхи вирішення проблем”).

2. Авансування успішного результату. Допомогає вчителю висловити тверду переконаніність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.

( “У тебе обов’язково вийде”, “Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті”).

3. Прихований інструктаж дитини  про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. (“Можливо краще почати з ...”, “Виконуючи роботу не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. (“Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. (“Тільки ти міг би...”, “Тільки тобі і можу доручити...”)

6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. (“Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, “Так хочеться поскоріше побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагаєемоційно пережити  не результат в цілому, а якої її окремої деталі. (“Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, “Найбільше тобі вдалося...”).

5 шляхів до серця дитини

(уривок)

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гіpше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю "мову", дитина краще зрозуміє їx.
Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.
Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові!

I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: "скільки не намагайся - вимоги надто високі". А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.
Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Перші роки.

Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:

 дотик;

 ласкаві слова;

 ніжна опіка.

Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.
Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.

Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов "по бартеру" -в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1) дотик;

2) слова заохочення;

3) час;

4) подарунки;

5) допомога.

Якщо в сім'ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами "Я тебе люблю".

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені було б приємно, коли ти...". Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом -значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім'ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її -хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір'ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків -почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.
Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту "мову" (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

(фрагмент з одноіменної книги Гері Чепмена та Росса Кемпбела)