Ярошівська школа - архітектурна споруда українського модерну початку ХХ ст.

                         

    З реформою 1861 року  на Україні розпочалися зміни в освітній галузі. Особливо в сільській місцевості.  В 1865 році вийшов Указ «Положення про губернські і повітові земські установи».

   Створені земські управи – органи місцевого самоврядування, які були підпорядковані Полтавському губернатору. Вони почали займатися культурно-освітніми проблемами.

З цього часу і розпочалися відкриватися земські школи. Утримувались  вони на кошти земства.

 

    

  

   В Ярошівці в 1890 році вперше відкритий клас церковно-приходської школи. Вивчали буквар і Закон Божий. Співали релігійні пісні. Навчання вела черниця Параска Мигирин, священники Сидор Симонов, Cтепан Андрійович Фесенко.

   На кінець ХІХ століття в селі діяла церковно-приходська школа для хлопчиків і дівчат окремо в пристосованих приміщеннях (хатах).

   Революція 1905 року дала поштовх до розвитку освіти і культури на селі. На Україні була знята заборона на українськомовні газети і журнали, назріли і зміни в освіті.

Досить  прогресивна була постанова Лохвицького земства на зборах Товариства взаємодопомоги вчителів: «… згідно резолюції прийнято рішення в народних школах Лохвицького повіту викладати українською мовою». Що цікаво, Товариство взаємодопомоги вчителів  Лохвицького повіту очолював дворянин Дорогокупля Володимир Прокопович, родом з села Голінка. Його брат Іван Дорогокупля, дворянин, штабс-капітан, очолював Товариство кредитування в Лохвицькому повіті, який надавав кредити для будівництва шкіл.  В Голінці знаходилось поміщицьке землеволодіння їхнього  батька Дорогокуплі Прокопа. Цю ідею, про викладання в школах повіту українською мовою, підтримав голова управління Лохвицького земства відставний полковник Микола Терешкевич. Його садиба знаходилась в с. Свиридівка, над Сулою.
 

   В 1910 році Лохвицьке земство провело конкурс на будівництво шкіл в українському стилі. Величезний був спротив чиновників російського царату про втілення в життя такого рішення. Але завдяки зусиллям дворян Миколи Терешкевича, Володимира і Івана Дорогокуплів, це рішення доручили виконати архітектору Опанасу Григоровичу Сластьону, відомому на Полтавщині своїми архітектурними шедеврами українського модерну.

             

 

   Першу свою школу Опанас Сластьон і побудував в 1911 році в селі Голінка.

В 1912 році відкрита трьохкласна земська початкова школа в с. Ярошівка.  Освятив нову школу  місцевий священник церкви Різдва Пресвятої Богородиці  Семен Максимович Миславський.  На будівництво школи Лохвицьким земством було виділено 14750 рублів.

 

       

 

   Характерні особливості стилю школи:

  • трапецевидні шестикутні вікна і двері;
  • покрівля запозичена з українських старинних приміщень з різьбленням по дереву. Дерев’яний каркас покрівлі зроблений так, що він тиснув тільки на зовнішні стіни;
  • стіни прикрашені українськими орнаментами.
  • Сластіонові школи будувалися за принципом трансформованого простору: класні кімнати можна було легко об’єднати або розділити за допомогою складних перегородок. У будівлях було передбачено пічне опалення. Крім шкільних класів, Сластіон спроєктував у них бібліотеку та кімнати для приїжджих вчителів.
  • На будівництві школи  не економили, будівлю  звели із вартісних  природніх матеріалів: стіни з якісної  червоної цегли, потолок і стіни  утеплювали натуральною шерстю; підлоги вкривали дубом, дах залізом. червоною  черепицею «Александровь».

   Особливої краси й своєрідності приміщенню школи надавали вежі зі шпилями, які набували символу духовного поступу народу, його потягу до світлих знань, а в карниз на парадному вході до шкіли  був включений в шестикутну форму герб Лохвицького повіту.

            

    Виконував  будівництво  школи підрядник Йосип Малиновський з Люблина (Польша).

Про високу майстерність архітектора О.Сластьона написала мати Лесі Українки письмениця Олена Пчілка.

    На шкільній території побудовано сарай, вкритий червоною черепицею з фірменним знаков «Александровь», погреб ( діючі до нашого часу). Біля школи посаджено три ялини (дві збережені до тепер), сосни і жовті акації. Навколо шкільне подвір’я було обкопане земляним ровом.

  За спогадами старожилів (Касян Григорій Платонович 1885 р.н.) в Ярошівку неодноразово приїзжав сам архітектор Опанас Сластьон. Проживав в садибі місцевого священника. Його дуже приваблювала природа Ярошівки . Любив прогулювати по долині річки на Ставидлі, біля ставків. В руках завжди тримав мольберт.

 

  Першими вчителями були Вовк Неля Яківна, Хуторенко Т.Ф., Пархоменко І.С., Тарасенко І.Я., Ольшанський С.В., Бойченко П.Ф., Чалик П.Ф.

   Директором школи був Міщенко Тимофій Петрович.

  Після революції 1917 року реорганізована в  Ярошівську загальноосвітню трудову школу, а 16 червня 1930 році відбувся перший випуск Ярошівської семирічки. Директором школи став Карнаух. В 5-7 класах Ярошівської  школи навчалися діти з сіл Нова Гребля, Залатиха, хуторів Бузівець, Харханівнина, Ведмидка, Галка, Нижній, Верхній.

             

   З початком війни 1941 року школа закрилась. Восени, цього року, було відкрито німецькою владою, але навчалось всього 30-40 учнів із загальної кількості учнівської дітвори до 500 чоловік. З 1931 по 1943 роки директором школи працював Михайло Приходько.

   В жовтні 1943 року, після визволення села від окупантів, відкрито в школі 4 класи і навчалося 130 дітей. Через рік, в 1945 році, вже працювало 5 класів, в яких навчалося 182 учні.

   Навчання проводилось в дві зміни. Не вистачало книг, зошитів та іншого учнівського приладдя. Взимку багато дітей не навчалося через те, що не було взуття в них і зимового одягу. З 1944 по 1947 роках директором школи працював Батій Григорій Панасович.

   В 1946-1947 роках в 7-ми класах навчалося 295 учнів. Найбільша чисельність учнів припадає на 1950 – 1951  н.р. – це 328 учнів в 11 класах, з них: 1-4 класах – 6 класів, 5-7 класів – 5 класів. Навчання проводилось в приміщенні школи та в 4-х пристосованих приміщеннях на території села, поряд з школою. В цей рік, 1947-й, директором школи працював Гаврилко Петро Васильович, який продовжив працювати  до 1983 року. Петро Васильович  домігся добудувати Ярошівську земську школу  (1966 р) в архітектурному стилі українського модерну початку  ХХ ст.  В школі стало 8 просторих навчальних кабінетів (кожен площею 48 кв.метрів), спортивна зала, бібліотека, учительська, роздягальня. Зовні витримано архітектурний проект Опанаса Сластьона. На жаль, цегла не відповідала якості  «опішнянської».

 

             

   В 1960 році відбувся випуск Ярошівської 8-річної школи. Швидко почала поповнюватись матеріально-технічна база, оснащувалось новими партами, шафами, столами, наочністю і демонстраційними приладами. В шкільну майстерню придбали токарний станок, свердлильний, точила, станок по дереву, розпиловочний і  стругальний станки та слюсарні і столярні набори. Це значно покращило викладання навчальних предметів.

   В 1966 році школа добудована в стилі земської початкової школи архітектора Опанаса Сластьона.

   З 1983 по 1996 рік директором школи працювала Коваль Раїса Григорівна.  В 1989 році школа переведена в дев'ятирічку – Ярошівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів.

             

 

   З червня 1996 року  директор – Запорожець Анатолій Олександрович. В 2005 році школа реорганізована в Ярошівський навчально-виховний комплекс. При школі став працювати дитячий садок.

 

             

   З 2020 року знову реорганізація і на базі НВК утворено Ярошівську гімназію-заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Андріяшівської сільської ради.

 

       

  

    Більше ніж за сто років декілька тисяч дітей випорхнули у немилосердний світ із цього затишного осередку просвіти, де самі стіни навчали юних українців не зрікатися свого роду-племені, не втрачати любові до рідної ярошівської землі, української мови, культури, традицій і звичаїв, рідної домівки батьків…