Психологічна сторінка

Пальчикова гімнастика

    Пальчикова гімнастика – це ігрові вправи для розвитку дрібної моторики дитини. Науково підтверджено, що розвиток мовлення дитини пропорційно залежить від гнучкості, тонусу, сили, точності рухів пальців рук.

Вправа «Горобці»

            Горобці малі стрибали,

            На стежині гралися.

            Враз знялися, полетіли,

            Бо когось злякалися.

Діти показують відповідні рухи, постукуючи пальчиками по поверхні столу.

«Злови м’яча»

            Беремо великий яскравий м’яч. Перекочуємо його по черзі кожному з дітей, задаючи запитання:

• Як тебе звати?
• Скільки тобі років?
• Яка твоя улюблена іграшка?
• Яку казку ти любиш?

Задаємо й інші прості запитання. Діти відповідають. Вони можуть також задавати питання психологові.

Ця вправа сприяє розвиткові комунікативних здібностей дошкільників.

Мета вправи: зняти напруження, заспокоїти дітей.

    Психолог пропонує дітям уявити, що вони обережно і повільно надувають повітряну кульку (повільно видихають повітря через рот).

    Потім піднятими руками показують, яка завбільшки їхня кулька, демонструють іншим і відпускають у вільний політ.

   Використовується для стабілізації дихання та заспокоєння при надмірному збудженні.

   Діти уявляють, що в одній руці у них квітка з приємним ароматом, а в іншій – свічка, що спокійно горить. Спочатку повільно вдихають носом аромат квітки, потім повільно видихають через рот, задуваючи свічку. Вправу повторюють кілька разів, змінюючи розташування квітки та свічки.

     Гра використовується для профілактики та зняття агресивної поведінки.

 Діти обирають собі пару і на деякий час перетворюються на «войовничих горобців». Вони присідають, обхопивши руками коліна, боком стрибають один до одного і легенько штовхаються. Якщо хтось із дітей опустить руки чи торкнеться ними підлоги, то вибуває з гри. «Бої» розпочинаються і закінчуються за сигналом психолога.

    Діти сидять на стільчиках. Психолог промовляє слова: «Вітер дути починає і найпершим (-ою) здуває того, у кого… (називає якусь ознаку певної дитини).

     Наприклад, у кого на одязі є малюнок панди, хто сидить між …(називає імена дітей) ,тощо.

      Дитина, ознаку якої названо, повинна швидко підхопитися зі свого стільчика.

      Заняття сприяє емоційній стабілізації дітей, розвиває увагу.

ГРА

ЯК ЗАСІБ ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ НАПРУГИ У ДІТЕЙ

   Гра здатна «перемкнути» увагу дитини з того, що її турбує, на те, що вона може хоча б відносно контролювати. Для профілактики появи напруги та стресу провели ігри «Ми тупаємо ногами» та  «Витівники».

Ми тупаємо ногами

  Діти разом із психологом стають у коло на відстані випрямлених рук одне від одного, промовляють слова й виконують відповідні рухи, а потім біжать по колу.

Ми потупаєм ногами,

Ми поплескаєм руками,

Покиваєм головою,

Помахаємо рукою.

А тепер ми біжимо, біжимо, біжимо.

Всі по колу біжимо, біжимо, біжимо.

    За сигналом «Стоп!» діти зупиняються в колі, знов виконують ті самі рухи, а відтак біжать у протилежному напрямку.

Витівники

    Психолог вибирає серед дітей «витівника». Усі інші стають у коло. Витівник стає всередині кола. Діти ходять по колу й промовляють слова:

Всі разом одне за одним

Ми ідемо струнко в ряд,

Стій на місці! Дружно разом зробимо ось так!

   Діти в колі зупиняються. Витівник показує якийсь рух, діти повторюють. Потім обирають наступного витівника і гра триває.

ЗАНЯТТЯ ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ

   Кожна дитина отримує розділений на чотири частини аркуш паперу. У кожному «віконечку» малює за завданням психолога стан неба: хмарно  (сонечко визирає з-за хмарки), іде дощ, завірюха, сонячний день (яскраве сонечко посміхається).

   Це заняття не лише сприяє розвиткові спостережливості, а й розвиває дрібну моторику кисті руки.

Психологічне розвантаження

Поради батькам і дітям

    Триває війна Росії проти України. Багато українських жінок із дітьми переховуються в бомбосховищах, підвалах чи власних домівках. Ви втомлені, часто плачете або, навпаки, перебуваєте в емоційному ступорі? Хвилюєтеся за дітей і можете спостерігати їхню нетипову поведінку? Як дібрати слова, якщо хтось знайомий чи близький загинув? Як допомогти психіці сина чи доньки почати відновлюватись після подій, що травмували? У книзі «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» психологи підготували найдієвіші поради — ігри, техніки та вправи. Скористайтесь ними і будьте в безпеці.

Батьки, «кисневу маску» спершу надягніть на себе!

    Якщо ви переживаєте сильний стрес під час воєнних дій, після пережитого можуть спостерігатися повторні переживання: «картинки наяву», спотворене або точне повторне переживання того, що сталося, у нічних снах, постійні спогади про жахливі події, підвищена збудливість з яскравими спалахами гніву чи, навпаки, емоційний ступор

    У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Що впевненіше поводяться батьки, то захищеніше почуваються діти. Адже малеча виробляє власну модель поведінки, спостерігаючи за значущими дорослими. Будь ласка, пам’ятайте: важливо піклуватися не лише про дитину. Вам варто старанно дбати про себе. Саме ви — головне джерело допомоги та підтримки для дитини.

Добірка корисних ігор для дітей:

грайте в бомбосховищі, підвалі і вдома

• Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо.
• «Привіт, пальчику, як ти живеш?»

• Залишаємо відбитки, малюнки стопами і долоньками на піску.
• Малюємо дерева, квіти, кущі — усе з великими і міцними коренями.
• Тремося носами, плечима, ліктями.
• Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.

• Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину).
• Пограти з конструктором.
• Ліпимо тварину, якої в природі не існує.
• Ліпимо маску і кривляємося.
• Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї — улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.

• Гра «Ти де?» — «Я тут!». Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім’ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків.
• Гра «Рукостискання». Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, поки не знайдеться нова людина для стискання іншої руки.
• Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів — ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.
• Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» — тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти.

ТАКОЖ ЦІКАВО:

Чим зайняти дитину у сховищі?

    Малювання — одна з найкорисніших практик. Яке воно, антистрес-малювання?

    Малюйте будиночок — на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.

    Групові малюнки — відчуття спільності.

    Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).

    Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.

    Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині.

    Як розмовляти з дитиною, якщо під час війни хтось загинув? Якщо хтось загинув, простими словами і чесно відповідайте на запитання дитини про нього і про те, що сталося. Смерть найближчих людей діти переживають по-різному, залежно від віку, але щоб змиритися з подією, багатьом з них потрібна допомога психолога. Це нормально.

    Якщо дитина сумує за будинком, якщо довелося його залишити, або за улюбленими іграшками чи речами — дозвольте виражати смуток і плакати: «Дійсно сумно, що ти втратив(ла)…» За можливості спробуйте щось знайти натомість і втішити. Наприклад, придумайте казку, як стара іграшка прийшла до чарівника і перетворилася на нову. Їй можна залишити ім’я колишньої іграшки — був кіт Васько, а став Ведмідь Василь. Велосипед перетворився на новий самокат і в тому ж дусі.

    Переведіть увагу дитини на інші заняття, навчіть нових ігор. Дотримуйтеся звичних ритуалів — наприклад, казка перед сном.

Дитина поводиться нетипово. Що із цим робити?

    Якщо дитина поводиться так, немов не відчуває  жодних почуттів (радості чи смутку)? Що з нею відбувається?

     Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка! Як допомогти?

    Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Посидьте з дитиною, притисніть її до себе, обіймайте частіше. Якщо можете — оберніть її почуття на слова. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»

   Поясніть дитині й те, що сталося. Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом. Прості способи повернутися до реальності — ігри з конструктором, ліплення, малювання відбитками ніг і рук.

Дитина дуже часто плаче Що з нею відбувається?

    У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

    Дитина починає поводитись необережно, робить щось потенційно небезпечне. Що з нею відбувається?

   Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»

   Як допомогти? Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!

   Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

   Дитина лякається чогось, чого не боялася раніше Що з нею відбувається? Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.

   Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

Гарна новина:

   Психіка дітей  має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Дитина взяла чужу річ – що робити?

     Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впадати у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!».Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв'язання цієї проблеми, а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

• Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім'ю».
• У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.
• Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.

Що робити?

    Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю. Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками. Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому. Спробуйте з'ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися у поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Варто, Астрід Ліндгрен.

Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка. У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.

Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту. У такому випадку необхідно з'ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

   Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об'єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім'ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім'ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім'ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіант п'ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав'язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат."Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття,

Рекомендації батькам, які зацікавлені в формуванні адекватної
самооцінки у дошкільників

1.Не потрібно оберігати дитину від повсякденних справ, не прагніть
вирішувати за неї всі проблеми, але й не перевантажувати її. Нехай маля
допоможе зі збиранням, сам поллє квітку, одержить задоволення від зробленого
й заслужену похвалу. Не потрібно ставити перед ним непосильні завдання, для
виконання яких він ще просто не доріс.

2.Не можна перехвалювати дитину, але й не можна забувати заохочувати,
коли вона цього заслуговує. Якщо маля давно вміє саме їсти ложкою, не
потрібно щораз за це хвалити, але якщо в нього вийшло поїсти акуратно, не
розмазавши кашу по всьому столі, обов'язково необхідно відзначити це
досягнення.

3.Необхідно заохочувати в дитині ініціативу.

4.Не можна забувати, що маля уважно спостерігає за Вами. Необхідно
показувати своїм прикладом адекватність відносини до успіхів і невдач.
Порівняємо: "У мами не вийшов пиріг, ну нічого, наступного разу покладемо
більше борошна" / "Жах! Пиріг не вийшов! Ніколи більше не буду пекти!"

5. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Порівнювати треба його із самим
собою (тим, який він був учора або буде завтра).

6. Не треба боятись щиро любити свою дитину й показувати йому свою
любов!

____________________________________________________________________________________________________________________________

Поради батькам дошкільників

1. Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.
2. Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про інших членів родини, котрі її теж потребують.
3. Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і уявлення про свою дитину.
4. Організуйте свій побут так, щоб ніхто в сім'ї не відчував себе «жертвою», відмовляючись від свого особистого життя.
5. Не відгороджуйте дитину від обов'язків і проблем. Вирішуйте всі справи разом з нею.
6. Слідкуйте за своєю зовнішністю. Дитина повинна гордитися вами.
7. Не бійтеся в чомусь відмовити дитині, якщо вважаєте її вимоги надмірними.
8. Частіше розмовляйте з дитиною. Пам'ятайте, що ні телевізор, ні радіо не замінять їй вас.
9. Не обмежуйте дитину в спілкуванні з ровесниками.
10. Частіше звертайтеся за порадами до педагогів та психологів.
11. Звертайтеся до родин, у яких є діти. Передавайте свій досвід і переймайте чужий.
12. Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя. Говоріть з нею про майбутнє.

Виховуємо обдарованих дітей

(поради батькам,які прагнуть розвивати

здібності своїх дітей)

1.Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки .
2.Уникати однобокості в навчанні та вихованні.
3.Непозбавляйте дитини ігор,забав,казок,створювати умови для виходу дитячої енергії,рухливості,емоційності.
4.Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки,кохання,повага до себе та оточуючих),оскільки людина,енергія якої пригнічена загальними проблемами,найменше спроможна досягти висот самовираження.
5.Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра,навчіть її обходитися без вас».
6.Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7.Будьте терплячими до ідей,поважайте допитливість,запитання дитини. Відповідайте на всі питання,навіть,якщо вони,на ваш погляд,виходять за рамки дозволеного .
8.Навчати слід не того,що може сама дитина,а того,що вона опановує за допомогою дорослого,показу,підказки.

ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

    Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

    Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

    Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

    • електромагнітне випромінювання;

    • утома очей від мерехтіння екранного зображення;

    • тривала статична робоча поза;

    • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

    • термін перебування за комп'ютером;

    • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

    • стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

    • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

    • заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

    Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

    Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

    Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.

Батьківська любов має бути мудрою.

 ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:

• не поспішайте задовольняти бажання дитини;

•  не намагайтися виконувати за сина чи доньку будь-яку справу;

•  давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням;

•  не виконуйте за дитину те, що їй доручено, без поважної причини (такою причиною може бути хвороба);

•  навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;

•  не нав’язуйте синові чи донці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте, буде краще;

•  привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить;

•  спонукайте дитину пізнавати довкілля;

•  створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання (закрийте розетки, заховайте сірники, приберіть скло, яким можна порізатися, тощо);

•  пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюканні та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними);

•  вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумуйте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;

•  з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших;

•  пам’ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки;

•  поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та невмілості, фізичними покараннями;

•  любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе вирости гарними людьми, вдячними і здатними до самореалізації в життєвих умовах.

 Адаптація дітей до дитячого садка

1.​ Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими:відвідуйте з дитиною дитячі парки і майданчики, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми, привчайте до гри в пісочницях, на гойдалках.

2​. Ходіть із дитиною на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як вона поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкута.

3.​ Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками; вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки.

4.​ Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня у групі.

5​. Обговоріть у сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку(нові товариші, багато іграшок і т. д.).

6.​ Дізнайтеся, можливо у цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо у групі в дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.

7.​ Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, переконайте її у тому, що відвідування дитячого садка неминуче тому, що вона вже велика.

8.​ Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

9. У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників.

10. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за неслухняність дитини.

11. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадайте дитині, як їй пощастило – вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності дитини, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка