Рекомендації вчителям, щодо підтримки дисципліни в класі

  Дисципліна – це умова, засоби й результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль. Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителями і дітьми.  

  Необхідно враховувати що дисципліну в класі обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку умов і традицій даної школи.

  При роботі в класі і для підтримання дисципліни необхідно враховувати наступні правила:

1.     Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому стимулюйте їхню активність.

2.     Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування.

3.     Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний оптимістичний настрій у класі.

4.     Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не допускайте перевтоми учнів.

5.     Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою і поведінки.

6.     Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали можливість відчути себе лідерами.

7.     Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

8.     Будьте привітними.

9.     Не виявляйте антипатій до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями.

10.  Не припускайте появи „любимчиків”, це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

11. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими.

12. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель.

13. Підтримуйте контакт з учнями поза уроками, на заняттях  гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

    Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною в класі. Виявляйте коректність у взаєминах з батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.
 

Про психологічні особливості учнів – п’ятикласників

Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Що треба знати про дезадаптацію учнів

АДАПТАЦІЯ – існування організму в мінливих умовах.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ передбачає:

1. Адекватне сприйняття оточуючого світу.
2. Адекватну систему відносин і спілкування з оточуючими.
3. Здатність до праці, навчання відпочинку.
4. Здатність до самообслуговування, самоорганізацію.
5. Адаптивність поведінки в результаті очікувань інших.

ШКІЛЬНА ДЕЗАДАПТАЦІЯ - з цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси результат об’єктивних утруднень, небажання відвідувати школу. Цілком природньо, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Дитина потрапляє в нову соціальну групу. Ситуація нового, невідомого для неї є в деякій мірі тривожною. Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через невизначеність щодо вимог вчителів, про умови навчання, цінностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом внутрішньої напруги, настороженості, слабкої здатності у вирішенні інтелектуальних питань.
Неможливо говорити про адекватне сприйняття дитиною оточуючого світу, через призму власної тривоги. Все це ускладнює весь навчально-виховний процес, продуктивність праці на уроці стає проблемною. Навіть потенційний відмінник може стати відстаючим в умовах дезадаптації.

Не менш важливим є процес адаптації вчителя, якщо вчитель не знає своїх учнів, він не може успішно організувати їх самообслуговування, індивідуалізувати, диференціювати навчання. І не має значення яким чином розпочався навчальний рік в школі, процес адаптації все одно йде. Питання в тому, скільки часу, і на скільки ефективно.

Суть адаптаційного періоду в школі полягає в тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш інтенсивнішим. Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я ди-тини. Саме уцьому є суть адаптаційного періоду в школі.

ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ. ПРИЧИНИ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ.

ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ – не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб у результаті використання неадекватних способів поведінки.
Дезадаптованість учнів приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, проблеми у навчальній діяльності.
Причини шкільної дезадаптації різні: низький рівень розвитку загально-розумових здібностей, високий ступінь емоційної нестійкості, не сформованість мотиваційної сфери, високий рівень домагань на тлі низьких можливостей, характерологічні особливості, незрі-лість психіки, особливості сімейного виховання, стиль керівництва педагогів. При цьому виникає загроза появи неврозів, психопатій. Аналіз таких ситуацій підштовхує до створення необхідних умов перехідного адаптаційного періоду не тільки для дітей першокласників, а й для дітей, що потрапляють в умови новостворених колективів, нових форм занять
Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвит-ку дітей в умовах, що склалися. Саме тому велика увага приділяється учням 5-х класів, що зіштовхуються з проблемами адаптації і потребують участі компетентних дорослих у безболісному проходженні саме адаптаційного періоду, якого неможливо уникнути, саме за умов, що слалися при переході з початкової ланки, у якій діти навчались чотири роки , у се-редню з новими більш дорослими вимогами і правилами навчання.

Для ефективності адаптаційного періоду і уникнення дезадаптації дітей 5-х класів не-обхідно враховувати особливості підліткового віку. Підлітковий вік деякі науковці назива-ють біологічним дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком закінчується епоха дитинства (10-11років). Починається з перебудови всього організму – дія статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає з соціальним дозріванням. Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до юнацького. У підлітків виникають нові фізіологічні відчуття. Може виникнути аутизм-орієнтація на внутрішню картину світу, зосередження на самому собі, відбувається підйом соціальної активності (пошук спілкування, тісні дружні зв’язки, романтична закоханість). В підлітків спостерігається посилення конформізму – прагнення бути як всі з однієї сторони, а з іншої відрізнятися. З’являється потреба в самоствердженні, демонстрація незалежності. Ранній підлітковий вік характеризується загостренням почуттів, а світ людських відносин не викликає таких емоцій, як предметність світу. Недостатність уваги зісторони дорослих робить особистий світ підлітка соціально вузьким. В зв’язку з формуванням рефлексії дитина особливо чутлива до безтактовності дорослої людини. Частіше всього ми спостерігаємо у підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі Дорослий-Підліток. Біологічні фактори мають великий вплив на психологічний розвиток підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, в наслідок цього виникають неадекватні реакції. Значно збільшується кількість немотивованих, грубих афективних вчинків, дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані – вони стають більш плаксиві. Формується статевий потяг. В соціальному відношення підліток починає активно входити в світ дорослих. З’являються авторитетні дорослі, змінюється оцінка особистості. Дорослі часто з запізненням фіксують нові зміни, збільшується кількість негативних оцінок. В мотивах спілкування переважає потреба отримати підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов’язані з успішністю у школі. Але в той же час часто трапляється погіршення результатів навчання. В зв’язку з цим змінюютьсявідношення з батьками.

Американський психолог Адлер стверджував, що 30% підлітків мають труднощі у спілкуванні з батьками, 70% переживають ці стосунки, 20% вступають у конфліктні стосун-ки, 10% дітей протестують, частіше покидаючи рідну домівку. Зростає потреба у спілкуванні з однолітками. Часто дівчата-підлітки переживають почуття одинокості, і в зв’язку з цим час-то не можуть залишатися наодинці з собою. Вчені вважають, що підлітковий вік характеризується вакуумом мотивації, але водночас вона характеризується прагненням до самоствердження.

Деякі правила й принципи взаємодії з агресивною дитиною:

1. При взаємодії з дитиною рекомендується доброзичливий, спокійний і довірчий стиль.
2. Уникайте крайностей: не можна дозволяти дитині робити все, що йому заманеться, але не можна й усе забороняти, чітко вирішите для себе, що можна й що не можна, і погодьте це з усіма членами родини.
3. Своїм поводженням показуйте дитині приклад: стримуйте свої емоції, адже він наслідує ваше у своєму поводженні.
4. Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не почуває себе забутою, покинутою, але в той же час, поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти й прийняти.
5. Пам’ятайте, що істеричні приступи, якщо вони трапляються, найчастіше зв'язані із прагненням звернути на себе увага або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити йому, чому ви вчинили саме так, а не інакше.
6. Якщо ви зауважуєте в дитини прояву агресивності, необхідно ретельно аналізувати її причини, виявляти труднощі, випробовувані дитиною, по можливості усувати їх.
7. Запам’ятайте, що заборона й підвищення голосу - самий неефективні спосіб подолання агресивності.
8. Показуйте дитині особистий приклад ефективного поводження. Не допускайте при ньому вибухів гніву або невтішні висловлення про своїх друзів або колег.
9. Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими, якщо таке спостерігається. Треба звертати увагу на недружелюбні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь із образою собі під ніс.
10. Не прагнете припинити сварку, обвинувативши іншої дитини в її виникненні й захищаючи свого. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.
11. Після конфлікту обговорите з дитиною причини його виникнення, визначите неправильні дії вашої дитини, які привели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
12. Не обговорюйте при дитині проблеми його поводження. Він може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
13. Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли два хлопчики в ході гри щось не поділили й почали сваритися, краще спостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти самі зможуть знайти загальну мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися один з одним. Якщо ж під час сварок один з них завжди перемагає, а іншої виступає “жертвою”, варто переривати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості в переможеного.
14. Нехай дитина в кожен момент часу почуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте його таким, який він є. Не соромтеся зайвий раз його приголубити. Нехай він бачить, що він потрібний і важливий.
15. Памятайте, що діти не народжуються поганими, а стають такими, завдяки нам, дорослим. І взагалі, поганих або гарних дітей, як і людей, немає - є погані або гарні вчинки. Тому, постарайтеся завжди оцінювати не людини, а вчинок або дія.

Приклади ігор

1. Гра “ГОРОБИНІ БІЙКИ” (зняття фізичної агресії)

Діти вибирають собі пари й “перетворюються” у забіякуватих “горобців” (присідають, обхопивши коліна руками). “Горобці” боком підстрибують друг до друга, штовхаються. Хто з дітей упаде або забере руки зі своїх колін, той вибуває із гри (“лікують крильця й лапки в доктора Айболита”). “Бійки” починаються й закінчуються за сигнаомі дорослого.

2. Гра “ХВИЛИНА ЖАРТІВ” (психологічне розвантаження)

Ведучий по сигналі (удар у бубон і т.п.) пропонує дітям пустувати: кожний робить те, що йому хочеться - стрибає, бігає, кувиркается й т.п. Повторний сигнал ведучого через 1-3 хвилини повідомляє кінець витівкам.

Криза підліткового віку

Підлітковий вік часто називають “критичним”. У психології критичними називають такі періоди розвитку, коли організм має підвищену сензитивність (чутливість) до якихось певних зовнішніх і внутрішніх впливів, дії яких саме в цей (і ні який інший) період розвитку мають особливо важливі, безповоротні наслідки. Такі періоди часто супроводяться психологічною напруженістю, перебудовою. У психології вони мають назву “вікових криз”. Це складні стани, які характеризуються більш-менш вираженою конфліктністю. Вони є істотними, статистично нормальними, тривають не довго за часом (до року). Їх називають нормативними життєвими кризами, на відміну від “ненормативних” – таких, як невротичні які мають в основі випадкові, особливі обставини (наприклад смерть батьків).

Нормативна криза підліткового віку відрізняється від інших криз (1,3 і 7 років) біль-шою тривалістю за часом і силою. Їх проявами є бурхливі негативні реакції з приводу будь-яких дій дорослих. Якщо такий стан триває надто довго і бурхливо, це може вказати шкільному психологу на наявність “ненормативної” кризи у підлітків. Якщо дорослі чуйно ставляться до підлітків, знають, розуміють і враховують їхні вікові особливості, то можливий так званий безкризовий розвиток дитини, тобто криза проходитиме у згладженій, не агресивній формі.
Підлітковий вік у своїх проявах не однорідний і має певні етапи. Так, деякі психологи (наприклад, Шерлота Блер) вбачають у підлітковому віці дві фази – негативну і позитивну. Вік негативної фази у дівчаток припадає приблизно на 11-13 років, а у хлопчиків – на 14-16.

Негативна фаза характеризується почуттям тривоги, занепокоєності, роздратованістю, диспропорцією у психічному та фізичному розвитку, агресивністю і т.д. Це період внутріш-нього метушіння, суперечливих почуттів, абстрактного бунту, меланхолії та зниженої праце-здатності.
Позитивна фаза наступає поступово. Її прояв можна побачити у почутті єдності з природою, в умінні по-новому сприймати мистецтво. З’являється новий світ цінностей, по-треба в інтимно-особистісному спілкуванні, коханні, мріях.
У психології існує розподіл на молодший і старший підлітковий вік. Вони мають певні розбіжності. Так для молодшого підлітка новоутворенням є здатність до ідентифікації, для старшого – почуття самостійності і перше кохання.
У підлітковому віці відбувається бурхлива взаємодія, взаємопроникнення зовнішньо-го середовища і внутрішнього світу дитини. У процесі цієї взаємодії йде розвиток самосві-домості підлітка. У зв’язку з цим для нього стає можливим більш глибоке і широке розуміння інших людей. Соціальний розвиток, що приводить до утворення особистості, набуває у самосвідомості опору для свого подальшого розвитку.

ХАРАКТЕРИСТИКА ВЕДУЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У школярів 5-го класу істотно змінюється зміст діяльності – ведучою стає суспільно корисна діяльність. На новому рівні протікають психічні процеси. Якісні новоутворення ха-рактеризуються інтенисивністю проявів відбувається якісне зрушення в розвитку самосві-домості, у результаті чого в підлітка формується уявлення про себе як про дорослу людину. Прагнення до дорослості і самостійності, критичне ставлення відношення до навколишніх, уміння підкорятися нормам колективного життя визначають всі інші особливості – поведінки, спрямованість активності.
Підлітковий вік характеризується значними змінами в будові тіла, у протіканні фізіо-логічних процесів, статевим розвитком.Зміни що відбуваються в цьому віці, мають пряме відношення до рухової діяльності підлітка.

ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАВАЛЬНОЇ СФЕРИ

Неодмінною умовою правильного виконання вправи в процесі його засвоєння є усвідомленість, розуміння виконуваних дій. Під усвідомленістю дій варто розуміти дифференційованість відчуттів, правильність сприйняття, чіткість уявлень, здатність аналізувати. У зв’язку з цим необхідно враховувати наступні особливості пізнавальних процесів підлітків. При сприйманні предмета в підлітків велику роль грає перше враження. Разом з тим тим підліток здатний до тонкого аналізу сприйманих об’єктів. Сприйняття його більш змістовне, послідовне, планомірне, що дає можливість формувати спостереження як цілеспрямоване організоване сприйняття.

Мислення в підлітка (особливо в 11 – 12 років), значною мірою носить конкретно-образний характер. При засвоєнні знань підліток прагне обпертися на наочний матеріал. Тому величезне значення має застосування при аналізі дій чітко намальованих плакатів, піктограм із найважливішими елементами вправ.
У той же час мислення в підлітковому віці стає більш логічним, системним, доказо-вим і обґрунтованим, розвивається здатність самостійно аналізувати, порівнювати, узагальнювати.

У цьому віці яскраво виявляється бажання проникнути в сутність явища, зрозуміти його причину, установити зв’язки між окремими предметами і явищами. Основний засіб фор-мування чітких уявлень підлітків – вимога правильно словесно описати виконувану вправу. Зв’язок рухового центру з другою сигнальною системою є основою цілеспрямованого, усвідомленого виконання дії.

Важливою психологічною умовою правильного засвоєння і виконання вправ є організація уваги. Увага підлітка стає усе більш довільною. Займаючись цікавою і важливою справою, підліток може зберігати тривалий час стійкість і високу інтенсивність уваги. У нього виробляється уміння швидке концентрувати і чітко розподіляти свою увагу. У той же час спостереження показують, що в підлітків увага значна погіршується в порівнянні з молодшими школярами. Це пояснюється багатьма причинами причинами. По-перше, змінюються умови життя й навчання підлітків. Світ вражень і переживань у них значно розширюється. Серйозніше стають пропоновані до них вимоги, багатобічне – обов’язку. У результаті увага часом не може справитися з великоб кількістю вражень і переживань, зосередитися на чому-небудь одному. По-друге, нерідко причиною поганої уваги може стати неврівноваженість процесів збудження і гальмування, особливо при тривалій одноманітній роботі, що зв’язано з процесом статевого дозрівання. Нарешті, неуважність підлітка може бути результатом пога-ного виховання уваги в молодшому віці. Тому вирішальне значення у вихованні і розвитку уваги підлітка має правильна організація його роботи: у нього не повинно бути ні часу, ні бажання, ні можливості відволікатися.

ЕМОЦІЙНА СФЕРА ПІДЛІТКІВ

У підлітковому віці емоційні переживання якісно змінюються, тому що змінюються і самі відносини підлітка з навколишнім світом. Більш складними стають відносини з дорос-лими, з однолітками, особливо з однолітками іншої статі. По-новому підлітки починають відноситися до навчальної діяльності і самим собі. Усе це є джерелом різноманітних, склад-них, нерідко суперечливих переживань. Разом з тим, незважаючи на загальний більш висо-кий рівень розвитку емоційної сфери в цей період, прояви емоцій недостатньо стійкі. Підлітковий вік характеризується підвищеною емоційною збудливістю, імпульсивністю, пе-ревагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів – жагучому, різкому і бурхливому вираженню пережитих почуттів.
Отже коротка характеристика підліткового віку має такий вигляд:

1. Підлітковим ми називаємо вік з 10 до 15 років з нормативною кризою в 13 років (яка може зміщуватися за часом). Він характеризується спадом успішності, зниженням працездатності, дисгармонійністю у внутрішній будові особистості, відмирання насамперед усталеної системи інтересів, негативним, протестуючим характером поведінки.

2. Однією з головних тенденцій підліткового віку є переорієнтація спілкування з до-рослих на однолітків.

3. Провідною діяльністю для даного періоду є інтимно-особистісне спілкування, яке будується на основі морально-етичних норм.

4. Характерним новоутворенням є “почуття дорослості”, розвиток самосвідомості і самооцінки, інтересу до себе, як до особистості, критичне ставлення до оточуючих, уміння підкоряти свої інтереси нормам колективного життя, здатність до ідентифікації.

5. Діяльність (навчальна, організаційна, трудова, пізнавальна тощо) спрямована на систему відносин в різних ситуаціях.

Педагог має орієнтуватися на:

• Фізіологічні особливості дитини, початок пубертатного періоду, розвиток когнітив-ної сфери учнів уяви, процеси запам’ятовування, які протікають гірше на фоні психофізіоло-гічного розгальмування для адекватного відображення зовнішньої реальності й саморегуляції емоційного стану, й поведінки.
  – Розуміння і осмислення змісту педагогами, класними керівниками ідеї адаптаційного періоду.
• – Індивідуальний підхід до учня, його можливостей, щоб не послабити нервову систе-му, не занизити самооцінку і мотивацію до засвоєння знань.
•  Розвиток і реалізація здібностей учнів.
•  Формування цінностей та ідеалів.
•  Створення програми адаптаційного періоду
•  Проведення батьківських зборів для виявлення очікування батьків в зв’язку з на-вчанням їхньої дитини в школі, ознайомлення з матеріалами адаптаційного періоду.
• Створення МППК для аналізу результатів адаптаційного періоду, створення певних рекомендацій, завдань для кожного конкретного класу. Перераховані умови сприяють ураху-ванню саморегуляції, прийнятті адекватних рішень. Для створення цих умов повинні бути задіяні усі шкільні служби, зокрема психологічна.

                                          Завдання адаптаційного періоду:

Необхідно допомогти дітям познайомитись один з одним з вчителями, з новою нав-чальною ситуацією, з умовами шкільного життя. Г. А. Цукерман називає цей період своєрідною ініціацією в новий віковий сенс, в нову систему відносин з дорослими, однолітками, самим собою. Звідси і завдання – “вирощування” власних правил взаємодії на основі реального досвіду співпраці.

Для цього необхідно:

• Створити атмосферу довіри, добрих відносин, комфортності, взаємо підтримки
• Діагностувати причини дезадаптаційного періоду
• Виявити ресурси розвитку самої дитини, а також можливості сім’ї і школи
• Звернути увагу до “різноголосиці” вимог
• Введення самоконтролю і самоорганізації
• Підбір корекційно розвиваючої програми, враховуючи як причини дезадаптації, так і виявлення ресурсів з ціллю дорозвитку необхідних структур дитини в штучно створених умовах і перенесення сформованих навичок в соціальну ситуацію розвитку дитини.

Відомо, що саме зараз збільшується кількість дітей, що відчувають труднощі адаптації до навчання в школі, до шкільного життя, що призводить до стійких затруднень дітей у на-вчанні, поганої дисципліни, відмови йти в школу. Першим чином для ефективності адаптаційного періоду необхідно поставити перед собою такі завдання і реалізувати їх.

Щоб уникнути проблеми адаптаційного періоду дитини п’ятикласника в першу чергу необхідним завданням є співпраця вчителів з батьками. На даному етапі необхідним є усвідомлення того, що діти переходять від молодшого шкільного віку з початкової школи, де було все налагоджене і знайоме, у більш доросле, дещо самостійніше шкільне життя. Хви-лювання дітей зрозуміле, воно обумовлене незнанням нового, невідомого, співпрацею великої кількості вчителів. Щоб уникнути зайвого хвилювання, допомогти дитині “увійти” в підлітковий період без особливих стресів, необхідно насамперед ознайомитися, вивчити психологофізіологічні особливості дитини-підлітка, його новоутворення провідний вид діяльності. Мати на увазі, щобудь-які перехідні періоди в дітей висувають специфічні про-блеми, що потребують особливої уваги. Умови навчання в середній школі висувають більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до навчальних знань. Однак рівень дітей у цьому віці не однаковий: в одних він відповідає умовам успішного навчання, розвитку, а в інших ледь досягає припустимої межі. Відбуваються зміни у психіці дитини, перебудовуються сформовані раніше життєві onmrr, шкільне навчання сприяє розвитку тео-ретичного мислення. Завдяки розвитку нового рівня мислення відбувається перебудова всіх інших психічних процесів, тобто “пам’ять стає мислячою, а сприйняття думаючим”. Отже знання психолого-фізіологічних особливостей дитини цього періоду допоможе батькам вчителям плавно провести дитину крізь адаптаційний період. Усунення причин, що спричиня-ють затруднення розвитку дитини, можливо тільки з допомогою значимих дорослих. Перераховані умови сприяють урахуванню учнями вимог педагогів, саморегуляції, прийнятті адекватних рішень. Для створення цих умов повинні бути задіяні усі шкільні служби, зокрема психологічна. При цьому проблеми дитини розглядаються як необхідні пе-решкоди в процесі його особистого росту і розвитку, пов’язанні з формуванням новоутворень як цілі розглядаючого вікового періоду, в той час, коли актуальний кризовий стан виступає в якості симптому неможливості подальшого розвитку.

Подолання перешкод, тобто вихід з критичного стану пов’язаний з виявленням індивідуальної для кожної дитини зони її найближчого розвитку, а також з організацією штучного середовища і спеціальної діяльності, що сприятиме деформуванню функцій попередніх вікових періодів при вирішенню задач даного періоду.

При цьому головними умовами при організації корекційно-розвиваючої діяльності є зміни самооцінки дитини, формування мотивації розвитку. Це пов’язано із створенням адекватної моделі потреб майбутнього і прийняттям дитини в якості моделі особистого роз-витку.

Важливою умовою благополучного розвитку дитини є співвідношення сформованості емоційного і когнітивного компоненту, що проявляється в характері його діяльності.Депресивні стани в основному характеризуються відсутністю ресурсів розвитку, тобто негативністю дитини до когнітивного особистісного зросту. Вихід із депресивного стану повинен бути пов’язаний з поступовим розвитком у дитини такого ресурсу, що також є психотерапевтичною задачею. Стан тривоги супроводжується будь-якою стресовою ситуацією. Вона може бути зменшена шляхом введення дитини в ситуацію успіху в спеціально створеному середовищі.

Однак якщо тривожність обумовлена підвищеною чутливістю, як типологічною рисою особистості то вона не може бути зменшена нижче визначеного рівня.

У випадку несформованності когнітивних процесів і навичок навчальної діяльності використовуються методи когнітивного тренінгу, які вчитель може використовувати на уроці.

Так як для молодшого підліткового віку характерним є потреба в самореалізації і самовираженні, то ряд завдань мають бути у формі творчих пошуків. Найголовніше, що діти були організовані таким чином, щоб кожна дитина внесла в загальне представлення своє індивідуальне бачення. Після чого в класі необхідно розприділити всі необхідні доручення.

Адаптаційний період в школі передбачений для створення позитивної благополучної атмосфери, прийняття дітьми і вчителем один-одного і пошук оптимальної для кожного по-зиції нової ситуації. Адаптаційний період в школі полягає в тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш інтенсивнішим. Ефективність якого значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини.