Насильство і діти

    Ще недавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятним говорити відверто про насильство в сім’ї. Проте ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих та атеїстів. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

    Одним із показників соціальної зрілості суспільства є ставлення до дітей, адже діти – майбутнє кожної країни. В суспільстві, що зорієнтоване на високі загальнолюдські цінності, не можуть бути терпимі прояви жорстокого поводження з дітьми.

   Жорстоке поводження з дітьми і зневага їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, нерідко й загроза її життю чи навіть є причиною смерті.

   Нехтування – хронічна нездатність батьків або осіб що здійснюють догляд, забезпечити основні потреби дитини у відповідній її віку турботі, в їжі, одязі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті та ін. Це ставлення є результатом безвідповідальності дорослих. Воно варіюється від випадків, коли батьки залишають дитину одну в дома без догляду на декілька годин, поки вони працюють, до так званих випадків «один у дома», коли дитина залишається без догляду, а батьки від’їжджають на вихідні або свята. Найгіршим варіантом є ситуація, коли особа, що відповідальна за дитину, не робить того, що потрібно для забезпечення її здоров’я, безпеки та фізичного розвитку. Наприклад, коли дитина голодує чи утримується в холодному приміщенні, коли в неї нема одягу, можливості навчатися тощо.

    Психологічне насильство. Це поведінка, яка завдає шкоди емоційному розвитку дитини та її почуттю власної гідності. Психологічне насильство включає словесні нападки, такі як постійна критика, приниження, образи висміювання, кепкування, піддражнювання та відмова вислухати дитину. Психологічне насильство також включає нездатність проявити любов та надати підтримку та керівництво, необхідні для психологічного зростання та розвитку дитини.

    Фізичне насильство. До цієї категорії відноситься фізичне травмування дитини, при чому не тільки коли наявні його відповідні ознаки (синці, поранення, переломи тощо), а й такі різновиди фізичного насильства, коли ознаки не можливо виявити одразу,оскільки вони проявляються пізніше.

   Сексуальне насильство. До цієї категорії відносяться всі види сексу між дорослими та дітьми, а також примушення дітей займатись сексом між собою. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень прав дитини. За тяжкістю завданих травм сексуальне насильство та експлуатація прирівнюється до тортур і 3 катування. Навіть якщо дитина із задоволенням сприймає хтиві дії дорослого, це все одно є сексуальним насильством.

Кожна з цих категорій насильства, може призвести до завдання дитині фізичної або емоційної шкоди різного ступеня,що, у свою чергу, може призвести до серйозної травми або навіть до смерті.

   Також можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми, які можна виділити на основі досвіду роботи з сім‘ями та безпосередньо з дітьми:

• жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття; штовхання; спроби задушити; викручування рук та ін.;

• дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї: батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини та ін.;

• сексуальне насильство, інцест: ґвалтування; нав’язування сексуальних стосунків; показ порнографії і залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту тощо;

• використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами; відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

• залякування: використовування свого росту, розмірів та сили; навіювання страху за допомогою розповідей, жорстокість щодо інших істот;

• погрози: кинути дитину; самогубства; заподіяти фізичної шкоди; заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо; розлюбити дитину; силами зла, що покарають дитину та ін.;

• використання громадських установ: загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, психіатричною лікарнею тощо;

• ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; заборона виходити з дому; контролювання спілкування дитини з друзями, аж до перешкоджання спілкування за допомогою Інтернету; закривання дитини у будь-якому закритому приміщенні; обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні; 4

• емоційне насильство: приниження; використання дітей у конфліктах між батьками; «торгівельна» поведінка одного з батьків щодо любові до дитини тощо;

• економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини; повна відмова дитині в грошах; контролювання дитини за допомогою грошей; використовування дитини як засобу торгу при розлученні; нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності; примушування дитини важко працювати.

   Насильство несе дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безладдя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійності або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; самозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; наркотичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

   Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

   Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

   Як же захистити дитину? Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім’ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?

   Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

   Документом, котрий забезпечує детальне правове регулювання сімейних відносин, є Сімейний кодекс України. Основні обов’язки батьків щодо виховання дітей визначені у статті 150 даного кодексу. Відповідно до вимог цієї статті батьки, зокрема, зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також її поважати. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання, та застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
    Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до поліції, соціальних служб, органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а у разі досягнення чотирнадцятиліття – безпосередньо до суду.

Проблема насильства над дітьми стосується кожного громадянина суспільства. Суспільство не повинно виявляти нерішучості у боротьбі з насильством над дітьми. Діти – це повноправні члени суспільства!

Сексуальне насильство над дитиною

   Сексуальна експлуатація та сексуальне насильство щодо дітей досі залишається трагічною реальністю для всіх країн. Вони є серйозним порушенням прав дитини та мають довготривалі і руйнівні наслідки на все життя. Аби запобігти цим злочинам, сприяти кримінальному переслідуванню винних і захистити жертв насильства Рада Європи у 2015 році запровадила Європейський день захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, який проходить 18 листопада.

   Проблема сексуального насильства над дітьми є проблемою прихованою. Надзвичайно важко встановити кількість потерпілих дітей. За оціночними даними Ради Європи кожна п'ята дитина страждає від різних форм сексуального насильства. Часто засоби інформації висвітлюючи історії про дітей, які зазнали насильства, були викрадені чи навіть вбиті, описують злочинців-незнайомців, але важливо знати, що такі злочини не є типовими. Особи, які скоюють сексуальне насильство над дітьми, у 8 випадках із 10 (за даними NSPCC) зазвичай є добре знайомими людьми для дитини. Це можуть бути члени сім’ї, друзі, сусіди. Деякі з них працюють на посадах, що передбачають постійний контакт з дітьми, деякі мають авторитетні позиції та користуються довірою і повагою серед інших дорослих. У випадку, коли агресор є близьким родичем, дитина може не розповідати про насильство аж допоки не стане дорослою. А може не розповісти ніколи.

У чому ж полягає суть проблеми?

   Сексуальні посягання відносно дитини включають в себе форми як фізичного, так і психічного насильства. Поняття «інцест» використовується в тих випадках посягань, коли відбувається кровозмішення.

   До сексуального посягання відносять і сексуальну експансію щодо дітей та підлітків, наприклад використання їх в дитячій порнографії.

   Суть сексуальної травми:

- ненормальне сексуальне переживання;

- сексуальні дії, у які втягуються діти і підлітки, що перебувають у положенні залежності, не дозрілі ще за своїм розвитком для повного усвідомлення ситуації і відповідно не можуть дати свою згоду на ці домагання;

- фізичні або психічні посягання на сексуальну недоторканність дитини;

- переслідування з натяками на секс, виставлення напоказ їх статевих органів, сексуальні ласки, участь або присутність дитини при порнографічних фото або відео зйомках, участь його в акті онанізму або безпосередньо статевому акті.

     Сексуальне насильство

    Не існує якихось особливих психічних симптомів, пов’язаних саме з сексуальним посяганням, але часто відзначаються депресія, спроби самогубства, інші форми саморуйнівної поведінки, вживання наркотиків, проституція, анорексія, булімія і т. д.

Непрямі ознаки сексуального насильства

- нічні кошмари, зміст яких завжди однаковий;

- небажання згадувати і розповідати іншим про ці епізоди дитинства;

- відчуття депресії, страху, виникнення шкідливих звичок. Ці симптоми характерні більше для жінок, аніж чоловіків, які піддавалися в дитинстві сексуальним зазіханням;

- розвиток у хлопчиків, що піддавалися насильству, невпевненості у своїй статевій приналежності, що під час дорослішання може привести до зайвої агресивності, за допомогою якої вони намагатимуться самоствердитися. В зрілому віці у них нерідкі проблеми в області сексуальних відносин – 20-50% з них самі скоюють розпусні дії відносно дітей.

    Особливості відносин між учасниками

   У дитини склалися хороші відносини з такою людиною, він відчуває, що його люблять, і не уявляє, що з ним можуть так погано вчинити. Про багато випадків не заявляють (згідно з підрахунками, поліція дізнається лише про 10%).

    Вік жертв сексуального насильства

   Сексуальні посягання відносно дівчаток трапляються найчастіше в 8 - 11 років щодо хлопчиків трохи пізніше. При інцесті вони тривають протягом кількох років.

Шість груп ризику для дітей:

1. Діти жінок, з якими жорстоко поводяться вдома.

2. Діти жінок, які самі були жертвами жорстокого фізичного та / або сексуального поводження в дитинстві.

3. Онуки бабусь / дідусів, які здійснювали сексуальне посягання щодо своїх або чужих дітей.

4. Діти з сімей з неясними віковими межами між поколіннями і де батьки перебувають в жорсткій залежності один від одного.

5. Брати / сестри дитини, яку сексуально використовують.

6. Діти-інваліди з порушеннями розвитку або ще якось відрізняються від інших дітей.

Діти, які пережили сексуальну травму:

- відчувають, що це погано, намагаються передати суть того, що сталося словами,поведінкою;

- важко ідуть на контакт,потребують особливої чуйності;

- нічого не розповідають, соромляться того, що сталося, відчувають страх, думають, що, можливо, вони одні з такими проблемами.;

- намагаються обіграти ситуацію, в яку потрапили: одні вважають, що душа відлітає з тіла, коли це трапляється, інші переконують себе в тому, що це поганий сон, треті - що все сталося не з ними, а з кимось іншим.

      Синдром пристосування

    Реакції дітей на сексуальну травму об'єднали в так званий синдром пристосування. Дитина розуміє, що сексуальний контакт повинен триматися в таємниці, що вона безпорадна по відношенню до дорослого. Не отримуючи своєчасно допомоги, дитина змушена змиритися з подальшими посяганнями. Якщо дитина через тривалий час розповість про ситуацію близьким або властям, велика ймовірність, що їй не повірять. В такому випадку вона найчастіше бере свої слова назад, що також розглядається, як підтвердження обману.

   Симптоми залежать насамперед від віку дитини, рівня розвитку, відносин з кривдником, типу сексуальних дій, їх тривалості. Формується«синдром постсексуальної дії»- у дитини можуть бути які завгодно порушення поведінки.

   Симптоми після сексуального насильства

   У молодших школярів часто спостерігається регресивний стан поведінки, наприклад, вони можуть почати мочитися в ліжко, смоктати палець. У них може виникнути страх перед чоловіками.

Вони можуть стати примхливими, боятися темряви, відмовлятися спати на самоті. У деяких проявляється надмірний інтерес до сексу, сексуальних ігор, що може призвести до того, що їм не дозволять грати з іншими дітьми.

   Однак слід нагадати, що підвищений сексуальний інтерес можуть проявляти і деякі діти з психічними порушеннями, наприклад з аутизмом, розумовою відсталістю, біполярним розладом, психозом!

   У школярів середніх класів, які пережили сексуальне насильство, спостерігається зниження концентрації уваги і, як наслідок, успішності . У них також можуть бути порушення сну, нічні кошмари, фобії. У них часто виявляються і такі психосоматичні симптоми, як біль у животі, в горлі, головний біль.

   Почуття сорому і страх показати своє тіло, може призвести до відмови від участі в заняттях спортом або обстеження у шкільного лікаря. Через цей страх діти відгороджуються від товаришів.

Підлітки, які не наважуються розповісти про все це, втрачають віру в себе. Можуть проявлятися саморуйнівна поведінка, шкідливі звички.

   Сексуальні посягання вважаються найчастішою причиною того, що дівчатка тікають з дому.

Багато з них потім займаються проституцією. З опитувань повій з'ясовується, що 70-100% з них піддалися сексуальному насильству в дитинстві. Для деяких дівчат це був єдиний спосіб отримати тепло і увагу.

   Проте, бувають інші реакції : блокування своїх почуттів, заглиблення у депресію, що часто призводить до самогубства. Деякі дівчатка-підлітки відмовляються адекватно сприймати своє тіло, відхиляють все, що пов'язано з сексом, сильно худнуть або товстіють, щоб приховати жіночі форми. Трапляються істеричні реакції - непритомність, паралічі.

   Часто підлітки, щоб зробити психічну біль відчутною, наносять собі каліцтва, кусають себе, щипають. У хлопчиків, які пережили сексуальне насильство, як показують досвід і проведені дослідження, найчастіше спостерігається реакція у вигляді ексгібіціонізму, сексуально зухвалої поведінки до і в період статевого дозрівання.

Причини формування тяжкості симптомів:

- тривалість насильства;

- відношення між дитиною і насильником;

- наявність в насильстві агресивності;

- вік винуватця.

   Вважається, що ті, хто відчуває посягання в родині, реагують найсильніше – 5% з них мають постійні проблеми. Ті, хто піддаються нападкам з боку людей, не набагато старших , реагують не так сильно, як у випадку, якщо це людина віком батьків.

Фізичні ознаки насильства

   Це може бути: набряк, припухлість статевих органів, через що дитині важко сидіти; свербіж; синці, пошкодження статевих органів, кровотечі; дрібні тріщини навколо ануса, що можна побачити у жертв інцесту, які піддавалися цьому тривалий час.

Можна також побачити кондиломи - захворювання, яке у дорослих передається статевим шляхом. Кондиломи статевих органів у дітей в більшості випадків дають привід до ретельного з'ясування можливого сексуального посягання. За допомогою аналізів можна виявити сперму, інфекції (гонорею і хламідіоз).

   Особливості ґвалтівників

Винуватці насильства вибудовують сильний психологічний захист - навіть собі не зізнаються в тому, що скоїли якесь посягання.

Кожен визнає вину частково, заперечуючи бажання і те, що був ініціатором, відхиляє деякі скарги або тип посягання і не вважає, що все це шкодило дитині. Такі люди часто стверджують, що не мають уявлення, про що йде мова, що дитина бреше.

Насильник найчастіше не відчуває почуття провини, а звинувачує матір або стверджує, що дівчинка сама його спокушала. Він може також сказати, що виною всьому було сильне алкогольне сп'яніння, може навіть поставити собі в заслугу, що нібито вів дівчинку у світ сексу, стимулюючи розвиток дитини.

   У 90% випадків винуватець зазвичай не злочинець, не антисоціальний тип і не психічно хвора людина. Це схильні до усамітнення чоловіки, яким важко працювати з будь-ким, вони не можуть зав'язати постійний чуттєвий контакт, погано контролюють імпульси, погано переносять розчарування. Вони завжди відчувають себе самотніми, відчувають глибоке почуття неповноцінності, часто психологічно незрілі. Значна частина таких чоловіків ( від 30 до 75%) піддавалася сексуальним зазіханням в дитинстві.

   Варто пам’ятати ще одну важливу річ. Незважаючи на доволі розповсюджений міф, щопро сексуальні зазіхання навмисно брешуть, ґрунтовні дослідження доводять протилежне: із 10 000 дітей, з приводу яких були заяви про посягання, брехали лише дві дівчинки-підлітка!

Що ж робити, якщо дитина стала жертвою сексуального насильства?

• Треба визначитися, яку першочергову мету ви переслідуєте? Знайти і покарати злочинця або реабілітувати дитину?

• Якщо першу, то прояснивши всі обставини, обов'язково повідомте про те, що трапилося в службу у справах дітей, соціальну службу і поліцію.

• Вислухайте дитину, спробуйте не транслювати свою тривогу. Якщо вона вам розповіла, це ознака довіри. Будьте для неї контейнером для почуттів і переживань.

• Не давайте марних обіцянок типу «Обов'язково знайду і покараю» або «З тобою більше такого не станеться».

• Не радьте дитині все забути і не згадувати, це безглуздо.

• Дайте дитині установку - щоб з нею не трапилося, ви все одно її любите.

• Дайте їй зрозуміти, що вона не винна, так склалися обставини і тому нічого не повернеш. (Найчастіше діти схильні всю вину брати на себе: «Якби я не пішла в цей день на репетицію, цього б не сталося»)

• Обов'язково зверніться за допомогою до кваліфікованого фахівця, який правильно вибудує стратегію реабілітації дитини, в залежності від віку, ситуації і тяжкості психотравми.

То ж будьте уважні до своїх дітей, вмійте їх вислухати, почути, допомогти у вирішені їх дитячих проблем - навіть якщо вони видаються вам несуттєвими, дріб’язковими. Довіряйте дітям і вони довірятимуть вам, що значною мірою вбереже їх від можливих непередбачуваних ситуацій.

Повірте, що все можна подолати, головне - не впадати у відчай і правильно будувати життєві орієнтири.

   І пам'ятайте, батьківська любов, довіра, увага, розуміння – це і є найкращий захист дітей від насильства.