Батьківський авторитет

    Авторитет батьків — це важливий аспект виховання, який впливає на розвиток дитини, формування її цінностей та світогляду. Набуття авторитету в очах власної дитини — копітка праця батька та матері.

   Авторитет батьків в очах дитини — це, перш за все, бажання дитини розмовляти з батьками відверто. Авторитетні батьки не ставлять перед собою завдання покарати дитину, для них важливим є усвідомлення дитиною провини як такої. Авторитет батьків — не в тому, щоб підвищувати голос або брати в руки пасок, а в тому, щоб без зайвих істерик проаналізувати ситуацію та висунути до дитини цілком зрозумілі та обґрунтовані вимоги. Авторитет батьків багато в чому залежить від того, наскільки вони самі вміють вибачати й вибачатися. Консультуючи батьків школярів, я запитую: «Чи можете ви вибачитися перед власною дитиною?» Лише кілька сімейних пар відповіли ствердно, у кількох родинах ствердно відповіли мами, а ось татусі були захоплені зненацька: таке запитання не спадало їм на думку. Однак якщо дитина ніколи не мала подібного досвіду у власній родині, то не буде просити вибачення.

Ще одна досить важлива умова авторитету батьків в очах своїх дітей — відсутність остраху критики з боку навіть наймолодших членів родини. Діти XXI століття мають ширші інформаційні можливості, аніж їхні батьки, та вміють набагато більше своїх батьків. Тим, хто прагне зберегти, батьківський авторитет, радимо вчитися у власних дітей.

    Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа. На жаль, трапляються батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб діти їх слухалися, це їхня мета. А насправді – це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою виховання. Мета повинна бути тільки одна: правильне виховання. Тільки цієї однієї мети й треба прагнути. Дитяча слухняність може бути одним із шляхів до цієї мети. Саме ті батьки, які про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняності ради самої слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійно. От оцей самий спокій і є їх справжньою метою, але ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, допомагає тільки дуже короткий час, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності.

    Ось кілька основних видів фальшивого авторитету:

1. Авторитет через страх

   Цей вид авторитету базується на використанні страху для контролю над поведінкою дітей. Батьки, які погрожують покараннями або емоційними маніпуляціями, можуть добиватися слухняності, але це часто призводить до ненависті та бунту. Діти можуть підкорятися лише для того, щоб уникнути покарання, а не через повагу чи довіру.

2. Авторитет через соціальний статус

   Деякі батьки можуть вважати себе авторитетами через свій соціальний статус, професію або матеріальне становище. Вони можуть вважати, що їхнє становище саме по собі надає їм право приймати рішення за дітей. Це часто призводить до відчуження, оскільки діти можуть не відчувати справжнього зв'язку з батьками.

3. Авторитет через знання, але без емоційної підтримки

   Батьки, які мають великий досвід або знання в певних сферах, можуть вважати себе авторитетами, але якщо вони не забезпечують емоційну підтримку та зв’язок, їхня влада може бути сприйнята як холодна і дистанційна. Це може призвести до того, що діти не відкриваються батькам і не довіряють їм.

4. Авторитет, заснований на контролі

   Цей тип авторитету проявляється в контролюванні кожного аспекту життя дитини, включаючи її вибір друзів, хобі і навіть майбутню кар’єру. Такі батьки можуть вважати, що вони знають краще, що потрібно їхній дитині, але це часто призводить до бунту і бажання втекти від контролю.

5. Авторитет через маніпуляцію

   Маніпулятивні батьки використовують емоційний шантаж, щоб отримати бажане. Вони можуть змушувати дітей почуватися винними за свої рішення або вчинки, що підриває їхню самостійність і впевненість.

6. Культивування культури "порівняння"

   Батьки, які постійно порівнюють своїх дітей з іншими (своїми успіхами, досягненнями однолітків і т.д.), створюють атмосферу незадоволеності. Це може підривати самооцінку дитини і змушувати її відчувати, що вона не може відповідати "вимогам" батьків.

  Звичайно, існує і справжній батьківський авторитет, корінням якого, є якнайкраще виконання батьківської справи.  Справжній авторитет батьків базується на довірі, повазі та позитивному впливі. Ось кілька основних видів справжнього авторитету:

1. Авторитет через довіру

  Цей вид авторитету формується, коли діти відчувають, що батьки завжди на їхньому боці. Вони знають, що можуть звернутися до батьків за порадою і підтримкою. Довіра створює здорову атмосферу, де діти можуть відкрито ділитися своїми думками і переживаннями.

2. Авторитет через приклад

  Батьки, які є добрим прикладом для своїх дітей, демонструючи цінності, такі як чесність, працьовитість і доброта, створюють міцний авторитет. Діти, спостерігаючи за позитивною поведінкою батьків, прагнуть наслідувати їхні якості.

3. Авторитет через емоційну підтримку

  Батьки, які активно підтримують і розуміють емоційні потреби своїх дітей, формують здорові стосунки. Коли діти відчувають, що їхні почуття визнаються і важливі, вони більше схильні слухати батьків і поважати їхню думку.

4. Авторитет через експертність

  Батьки, які мають знання в певних сферах (освіта, спорт, мистецтво), можуть стати авторитетами завдяки своєму досвіду. Важливо, щоб це знання супроводжувалося відкритістю до запитань і готовністю ділитися ним, а не нав’язувати свої погляди.

5. Авторитет через співпрацю

  Батьки, які залучають дітей до прийняття рішень, створюють атмосферу співпраці. Діти відчувають свою значущість і розуміють, що їхня думка має вагу, що зміцнює авторитет батьків.

6. Авторитет через встановлення меж

  Батьки, які чітко і послідовно встановлюють правила і межі, допомагають дітям відчувати себе в безпеці. Це дає дітям зрозуміти, що батьки піклуються про їхній добробут і розвиток, а не просто контролюють їх.

7. Авторитет через визнання та похвалу

  Регулярне визнання досягнень дітей і похвала їх зусиль зміцнює зв'язок і авторитет батьків. Це мотивує дітей до розвитку і покращення, оскільки вони відчувають, що їхні зусилля цінуються.

  Але завжди потрібно бачити, як дитина виконує завдання, не можна допускати, щоб вона заплуталась і дійшла до відчаю. Іноді навіть треба, щоб дитина бачила вашу настороженість, увагу і довір’я до її сил.

  Життя сім'ї багатогранне, і в кожної сім'ї воно—своєрідне. Але є у нас з вами спільна справа—виховання дітей. Батьківський авторитет не здобувається автоматично з появою дитини: він напрацьовується роками самовідданої, щоденної праці.

         У системі сімейного виховання варто дотримуватися певних правил:

1.    Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її та­кою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не порушуй її упев­неності в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2.    Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчин­ки. Цим ти спонукаєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

3.    Оберігай свою дитину від негативних фізичних і мораль­них впливів.

4.    Створюй у сім'ї моральний затишок. Нехай сімейне вог­нище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості і захищеності.

5.    Будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності.

6.    Підтримуй щирі родинні зв'язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями. Залучай дитину до процесу родин­ної єдності.

7.    Не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з дітьми.

8.    Залучай дитину до посильної праці разом з дорослими.

9.    Створюй умови, аби дитина набувала життєвого досвіду, долала певні труднощі.

10. Чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду.

11. Привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими.

12. Залучай дитину як повноцінного члена сімейного колек­тиву до розв'язання побутових та економічних задач, що вини­кають у сім'ї.

13. Не виконуй за дитину будь-яких завдань, з якими вона може вправлятися самостійно.

14. Домагайся єдності вимог до дитини з боку усіх членів сім'ї.

15. Наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, всього природного довкілля.

16. Постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.

Діти на запитання «Як справи?» 99 разів зі 100 відповідають «Нормально». Виявилося потрібно по-іншому формулювати питання.

Нижче 100 питань дитині, на які йому чи їй буде цікаво відповідати, які дадуть батькам купу нової інформації про дітей.

• 1. Ненудні питання замість «Як пройшов твій день?»

• Яка подія сьогодні була найцікавіша?

• Що нового ти дізнався за день?

• Що змусило тебе посміхнутися сьогодні?

• Хто зробив що-небудь смішне, веселе, дурне?

• Що здивувало тебе сьогодні?

• Чи допоміг ти кому-небудь?

• Хто-небудь зробив щось хороше для тебе?

• Ти сьогодні пишався собою? Через що?

• Тобі було сумно?

• Що сьогодні було складним або незрозумілим для тебе?

• У що ти грав сьогодні зі своїми друзями?

• З ким ти сидів сьогодні за обідом?

• З ким із однокласників ти хочеш дружити, але поки не дружиш?

• Хто з твоїх однокласників твоя повна протилежність?

• Хто з вихователів або вчителів тобі подобається найбільше? А хто не дуже?

• Якби ти на один день став учителем, чого б ти навчив своїх однокласників?

• Що-небудь привело тебе в роздратування?

• Хто-небудь в цей день поступив з тобою несправедливо?

• Чи було щось, що тебе збентежило?

• З чим ти був не згоден сьогодні?

• Якби сьогоднішній день можна було прожити ще раз, що б ти зробив по-іншому?

• Що у тебе не вийшло на цьому тижні? А що вийшло?

 2. Питання, які розвивають фантазію

• Якби з неба йшов дощ з їжі, що б ти хотів, щоб це було?

• На якій тварині ти хотів би покататися: на слоні або на жирафі?

• Якби ти міг перейменувати кольори, як би ти їх назвав?

• Якби наша кішка вміла розмовляти, що б вона сказала?

• Якби ти міг задати питання будь-якій дикій тварині, що б ти запитав?

• Якби у тебе була своя печера, що було б всередині?

• З чого можна побудувати стіну, яку неможливо зруйнувати?

• Яка тварина могла б добре водити машину?

• Яких винаходів не вистачає світу?

• Що було б, якби машина часу існувала?

• Як був би влаштований світ, якби люди не придумали гроші?

• Якби у тебе була чарівна паличка, які три бажання ти б загадав?

 3. Питання про дитину

• Які 5 слів описують тебе найкраще?

• Що тобі подобається в собі? А що ні?

• Якби ти міг щось змінити в собі, що б це було?

• Якби на один день можна було стати кимось іншим, ким би ти став?

• Якби ти був супергероєм, якою силою ти б володів?

• Якби ти міг поїхати куди завгодно, куди б ти поїхав?

• Які звуки тобі подобаються?

• Чого дорослі про тебе не розуміють?

• Яким був найкращий комплімент, який тобі коли-небудь говорили?

• Яке зайняття робить тебе щасливим?

• Яке свято ти любиш найбільше?

• Як ти дбаєш про інших людей?

• Що викликає в тебе ніжність?

• Що ти відчуваєш, коли я обіймаю тебе?

• Від чого ти можеш заплакати?

• Що змушує тебе злитися?

• Що тебе лякає?

• Що б ти більше хотів вміти: літати, як птах, або плавати, як риба?

• Якби у тебе був мільйон доларів, на що б ти його витратив?

• Якби у тебе було достатньо грошей, щоб не працювати, ти б працював чи ні?

• Якби ти відкрив власний магазин, що б там продавалося?

• Якби ти писав книгу, про що б вона була?

• Тобі подобається що-небудь дарувати іншим людям?

• Яким був би твій ідеальний день?

• Що ти вмієш робити такого, чого міг би навчити інших?

• Чому б ще ти хотів навчитися?

• Яким був найщасливіший / нещасливий момент в твоєму житті?

• З усіх речей, які ти знаєш, що буде найнеобхіднішим в дорослому житті?

• Якби ти міг подорожувати в часі і побачив себе три роки тому, яку б пораду ти собі дав?

• Чим ти найбільше пишаєшся в житті?

• Хто з твоїх друзів тобі подобається найбільше? Чому?

• Що ти будеш робити, якщо хтось назве тебе негарним словом?

• Якби ти зараз виріс і став знаменитим, в чому б ти прославився?

• Чим ти можеш допомогти комусь вже сьогодні?

• Якби ти міг провести один день з якоюсь людиною, хто б це був і що б ви робили?

 4. Питання про життя і устрій світу

• Що робить людину розумною?

• Як ти думаєш, що відчувають інші люди?

• Навіщо ходити в школу?

• Яким буде життя в майбутньому?

• Що б ти змінив в цьому світі, якщо б міг?

• Чи легко бути дитиною? А дорослим?

• Як дізнатися, що ти вже подорослішав?

• Дитина повинна поважати всіх дорослих?

• Чи потрібно завжди слухатися батьків?

• Як можна карати дітей і за що?

• Чи має людина право вкрасти їжу, якщо вмирає від голоду?

• Чи можна завжди робити те, що хочеться?

• Навіщо люди брешуть?

• Чи можна завжди говорити все, що думаєш?

• Чому люди розлучаються?

• Чому люди сваряться, хіба не можна обговорити все спокійно?

• Чому дорослі мало посміхаються?

• Чому люди курять, якщо це шкідливо?

• Що таке поганий і гарний настрій?

• Що треба робити в старості?

• Що таке душа і де вона знаходиться?

• Що таке любов?

• Як зрозуміти, що хтось тебе любить?

• Чи може любов тривати вічно?

• Що таке щастя?

• Чи можна завжди бути щасливим і ніколи не сумувати?

• Чи можна бути щасливим без грошей?

• Чому багаті люди не діляться грошима з бідними?

• Всі люди рівні?

• Чи можна вважати світ прекрасним, якщо в ньому є війни і голод?

• Чи можна обійтися без війн?

• Чи є користь від проблем і труднощів?

• Чи можна відповісти грубістю людині, який грубий з тобою, або потрібно залишатися ввічливим?

• Чи можна заздрити?

• Для чого потрібно мистецтво?

• Хто визначає, що красиво, а що ні?

• Чи потрібно приймати свою зовнішність такою, яка вона є?

• Якби можна було видати закон, яким все в світі повинні були підкорятися, яким би він був?

• Чи можемо ми міняти свою долю або вона вже визначена?

• Для чого ми живемо?

Допоможіть своїм дітям

Вікторія Прудей

...Я закликаю батьків, що піклуються про майбутнє своїх дітей, почути те, що я пишу . Навіть якщо ви не згідні з моєю точкою зору, будь ласка, дотримуйтесь рекомендацій в кінці цього посту.

Після того, як ви побачите позитивні зміни в житті вашої дитини, ви зрозумієте, чому я пишу те, що пишу!

Саме зараз в наших домівках розгортається мовчазна трагедія, яка зачіпає найдорожче, що у нас є: наших дітей!

Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані!

Ба більше, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:

~ кожна п’ята дитина має розлади психіки;

~ поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;

~ поширеність підліткової депресії зросла на 37%;

~ частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.

Що ще нам потрібно, щоб поглянути правді в очі?

Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!

Ні, вони не народжуються такими!

Ні, це не вина школи і системи!

Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!

Що не так?

Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:

Емоційно доступні батьки.

Чітко окреслені межі й настанови.

Обов’язки.

Збалансоване харчування і достатній сон.

Рух і свіже повітря.

Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.

Замість цього діти мають:

Абстрактних батьків.

Батьків, які дозволяють дітям все.

Відчуття, що їм всі винні.

Незбалансоване харчування та недостатній сон.

Сидячий домашній спосіб життя.

Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.

Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах?

Звичайно, ні!

Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися!

Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.

Як це виправити?

Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими і здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ.

Ще не пізно! Я знаю це, тому що безліч людей з якими я спілкуюся під час роботи, бачать позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:

Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.

Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться.

Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.

Давайте здорову їжу та обмежуйте снеки.

Проводьте в день час на природі.

Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.

Грайте в настільні ігри.

Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розкладати пакети, накривати на стіл і т. д.).

Вкладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко ґаджети.

Навчайте дітей відповідальності та незалежності.

Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди.

Не складайте і не носіть за дитиною портфель, не приносьте їй до школи їжу/домашню роботу, яку вона забула вдома, не очищуйте банан для 5-річної дитини.

Навчайте їх самостійно робити все це.

Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати і проявити свої творчі пориви:

Не оточуйте дитину постійними розвагами.

Не підсовуйте техніку як ліки проти нудьги.

Не заохочуйте використання ґаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».

Будьте емоційно доступними, вчіть дітей соціальних навичок:

Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.

Навчіть дитину справлятися зі злістю та роздратуванням.

Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, гарно поводитися за столом і в розмові.

Підтримуйте емоційний зв’язок:

посміхайтеся,

цілуйте,

лоскочіть дитину,

читайте їй,

танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!

Ми повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…

    «Ти розумієш, яке правило ти зараз порушив(ла)?»

Не можна карати за те, про що Ви раніше не домовлялись. Покарання не має відбуватись через Вашу емоційну втому, тільки тому, що Ви більше не витримуєте погану поведінку дитини. Дитина має розуміти, що зараз її карають не тому, що у батька поганий настрій, а тому що вона порушила раніше встановлені правила.

    «Чи ти розумієш, навіщо тобі дотримуватись того правила?»

Будь-яке правило, яке Ви намагаєтесь змусити дитину дотримуватись, має містити в собі вигоду для дитини. Вона має розуміти, що це правило існує не тому що батьки так вирішили, а тому що воно їй вигідне і принесе користь або зараз, або згодом.

 «Пам'ятаєш, про яке покарання ми домовлялися якщо ти порушиш це правило?»

Якщо дитина відповідає «так», то в цей момент у неї формується розуміння, що «покарання», які Ви зараз здійснюватиме, — це наслідок її вибору, а не Ваше бажання заподіяти їй зло. І цей механізм допоможе Вам навіть не стільки скорегувати поведінку дитини та зберегти з нею стосунки, скільки навчити її критичному для дорослого життя стратегічному навику «причина-наслідок».

НАЙГОЛОВНІШЕ: Якщо дитина не здатна відповісти на УСІ ці три питання — то карати її НЕ можна. І це не її, а Ваша проблема. Або правила надто складні та незрозумілі. Або їх дуже багато. Або Ви взагалі не створили чітку систему правил. Або Ви не допомогли дитині засвоїти та запам'ятати ці правила!

Перший раз у п'ятий клас

(поради батькам п'ятикласника)

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу. Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між її інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.               

ЗАОХОЧЕННЯ ТА ПОКАРАННЯ ДИТИНИ В СІМ’Ї

    Процес виховання дітей неймовірно складний і вимагає титанічних зусиль і витримки від батьків. Часто дорослі не вміють правильно оцінити дії та вчинки дитини, не зверта­ють увагу на позитивні риси її характеру. А вона у відповідь на це просто відвертається.

Психологія дуже обережно ставиться до покарання дітей і не схвалює дій тих батьків, які принижують людську гідність, шко­дять здоров'ю дитини. Заохочення слід використовувати з дотри­манням вимогливості й об'єктивності, а покарання — через вияв­лення поваги.

   Найчастіше причиною капризів у дітей є вікові кризи, які відбуваються на перший, третій, сьомий рік життя і так звана підліткова криза. Проти них йти не можна, оскільки ці періоди дуже важливі для розвитку дитини.

   Існують певні правила, прийоми, методи виховання, які стануть у нагоді.

  Особистий приклад батьків - надзвичайно дієвий метод виховання. Пам’ятайте, що виховувати треба те тільки дитину, а й себе.

  Сила слова. Народна педагогіка надає великого значення силі сло­ва — розповіді, поясненню, бесіді, настанові, пораді. Спілкуйтеся з дитиною як з дорослою людиною. Ваші слова мають передавати чітку оцінку дитячих вчинків. Намагайтеся не втрачати над собою контролю. Замість того, щоб кричати, починайте говорити пошепки. Для дитини це буде незвично, вона почне прислухатися до ваших слів. Якщо зірвалися на дитину, сказали їй щось неприємне – поговоріть, попросіть вибачення і поясніть чому ви розсердилися.

   Система стабільності. Нестабільність батьків у своїх рішеннях щодо покарання і правилах призводить до того, що дитина плутається, можна чи не можна це робити.  Вихід з цієї ситуації простий. Встановіть у своїй родині правила і норми поведінки і попередьте дитину про те, що може бути, якщо вона їх порушить. Якщо дитина признається у скоєному і каже, що усвідомила  свою провину скасовувати покарання не варто. Поговорити, пробачити, пошкодувати - так, але скасовувати - ні. Інакше згодом після кожного проступку дитина буде говорити «Я так більше не буду» і через 5 хвилин повторювати те ж саме. Але в той же час пам'ятайте, що те, що не є забороненим, дозволено. І якщо ви залишили чашку на краю столу, а дитина її випадково розбила, винні в цьому ви.

   «Казкотерапія». Придумуйте казки, у яких головний герой буде схожий на вашу дитину. Описуйте таку ж  саму ситуацію, тільки за участю казкового героя. Після розповіді запитайте дитину: «Як тобі здається, а чому головний герой  зробив (вчинив, сказав) саме так? Як, на твою думку, слід було зробити? Чому?» Уважно послухайте відповіді, проаналізуйте їх.  Саме в них ми можете знайти причину поведінки дитини.

  Правила покарання. Почуття, особливо якщо вони негативні та сильні, не слід утри­мувати в собі: не слід мовчки терпіти образу, приборкувати гнів, збе­рігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Ви не зможете  обдурити ані себе, ані свою дитину, яка одразу розуміє за вашим виразом обличчя, жестами, інтонаці­єю, що щось не так. Адже саме через ці невербальні  сигнали пере­дається понад 90 % інформації про наш внутрішній стан. І контро­лювати їх дуже важко. Через деякий час це накопичення негатив­них переживань проривається та виливається в різкі слова та дії.

У той же час варто пам'ятати, що відсутність покарань, - це далеко не свобода дій для вашої дитини. Все одно залишаються правила і норми поведінки і спілкування, яких необхідно дотримуватися.

                                             Запам’ятайте «золоті» правила.

1.  Покарання не повинно шкодити здоров'ю — ані фізичному, ані психічному (воно повинно бути корисним).

2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) — не карайте (жодних по­карань «про всяк випадок»).

3. За один раз — одне покарання. Навіть, якщо вчинків скоєно ба­гато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу.

4. Пока­рання — не за рахунок любові. У жодному разі не забирайте по­дарунки на знак покарання.

5. Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з'ясували, що вчинок скоєно надто давно, краще не карайте.

6. Покараний — прощений. Сторінка перегорнута, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.

7. Покарання — але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю і вважає, що ви несправедливі, — по­карання подіє у зворотному напрямку.

8. Не можна карати й сварити:

•   якщо дитина хвора;

•   якщо дитина їсть;

•   після сну або перед сном;

•  одразу ж після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцін­ка, падіння) — необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);

•   якщо дитина не може подолати свої недоліки (страх, лінь, рухливість, роздра­тованість), але щиро намагається зробити це;

•   у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

•  якщо ви самі перебуваєте в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. У цьому стані гнів завжди неправий.

   Система заохочень. Якщо дитина поводиться добре, зробила якийсь хороший учинок - скажіть їй про це. Похвали потребує кожна дитина. Але слід узяти до уваги прості рекомендації.

1. Не можна хвалити за те, що не досягнуто своєю працею (фізичною, розумовою).

2. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її щодня. У іншому випадку пам’ятайте, що у кожної дитини є своя індивідуальна норма похвали. Дотримуйтеся її. Інакше дитина може стати залежною від похвали і постійно очікувати її.

3. Якщо у вас двоє і більше дітей, стежте, щоб заохочення однієї дитини не викликало в інших заздрісних або образливих почуттів.

4. Виключіть заохочення у вигляді цукерок, шоколадок і фінансів. Ніколи не акцентуйте уваги на вартості подарунків. Найкращим подарунком була і буде увага з боку найдорожчої людини.

   Найголовніше - зрозуміти, як думає дитина,  що відчуває і переживає, чому робить саме так. Тільки тоді процес виховання буде ефективним,  без неприємних моментів з криками і зривами. У вас все вийде, варто тільки захотіти!

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Права. В системі «батьківсько-дитячих» взаємин головними є батьки. Мама й тато - це команда. Вони висувають однакові вимоги до дитини й домовляються про єдину систему заохочень. Діти мають право висловити свою думку, але рішення приймають батьки.

Пам’ятай! Виражати свою незгоду дитина може, але мама й тато головні.

Про дисципліну. Фізичні покарання не допустимі. Порушення дисципліни веде до «тайм-аутів». «Тайм-аут» дає дитині можливість пережити негативні емоції (злість, образу, роздратування). В квартирі відведено певне місце (стілець, ковдра, диван, тощо), де дитина знаходиться певний час, який можна визначити залежно від віку дитини (5 років – 5 хвилин). Коли емоції приходять в норму, дитина повертається до батьків.

Пам’ятай! Покарати – означає прямо сказати дитині, що ви від неї очікуєте. Команда повинна бути вимовлена твердо та спокійно.

Про конфлікти. Конфліктів не варто боятися. Вони ведуть до нових можливостей у взаєминах. Виокремлюють п’ять способів поведінки  в конфліктних ситуаціях: компроміс, конкуренція, пристосування, уникання, співробітництво. Кожний спосіб має свої позитивні і негативні сторони. Компроміс та співробітництво – конструктивні для вирішення проблеми й підтримки хороших стосунків між людьми.

Пам’ятай! Робити помилки та виправляти їх – це природно.

Погана поведінка. В основі поганої поведінки дитини лежать чотири мотиви: привертання уваги, боротьба за владу, мотив помсти, мотив уникання. З’ясувавши мотив, батьки можуть переорієнтувати поведінку дитини.

Пам’ятай! Виявляти негативні емоції – це природно.

Спілкування. Є багато методик і технік конструктивного спілкування. Найважливіші «активне слухання» та «Я - повідомлення». Коли батьки засвоюють ці навички, вони можуть довгий час підтримувати теплі стосунки з дитиною.

Пам’ятай! Відрізнятися від інших – природно.

Діти в Інтернеті: реальні загрози віртуального світу

З кожним роком кількість користувачів всесвітньої мережі неухильно зростає. Інтернет-технології вже стали невід’ємною частиною життя сучасного суспільства. Нікого не дивує те, що в 3 роки малюки самостійно дивляться мультики на YouTube, а першокласники шукають необхідну інформацію за допомогою Google.

Та більшість дітей не володіють інформацією про небезпеку Інтернету й не мають сформованих навичок онлайн-культури.

Які існують ризики перебування в глобальній мережі? Чому малюків так приваблює Інтернет? Як вберегти свою дитину від небезпеки кіберпростору?

Пропонуємо розібратися разом.

Навіщо дітям Інтернет?

У світі сучасних технологій діти про можливості глобальної мережі дізнаються значно раніше за своїх батьків. Невміння орієнтуватися в онлайн-просторі навіть порівнюють із невмінням писати та читати. На тлі стабільно високого рівня користування Інтернетом серед дітей віком 11-17 років сьогодні зростає число користувачів молодшого шкільного віку (6-10 років).

Серед основних потреб, що спонукають дітей перебувати в кіберпросторі, є:

1. Пошук інформації — в Інтернеті можна знайти практично все (відповіді на шкільні завдання, новини, ресурси для хобі).

2. Розваги — у віртуальному просторі діти грають в онлайн-ігри, слухають музику, дивляться фільми й відеоролики.

3. Спілкування — ця потреба яскраво проявляється в підлітковому віці: діти знайомляться й шукають нових друзів у соціальних мережах, чатах, беруть участь у дискусіях і віртуальних форумах.

До того ж, на сьогоднішній день Інтернет став потужним засобом навчання. Мережеві освітні ресурси допомагають дітям прискорити й оптимізувати навчальний процес, підвищують його якість завдяки максимальній структурованості та цікавій формі викладення матеріалу.

Але обізнаність дітей, та й більшості дорослих, щодо безпеки в кіберпросторі залишається дуже низькою.

З якими небезпечними речами стикаються діти в Інтернеті?

Серед безлічі загроз фахівці в області безпеки в онлайн-просторі відзначають такі:

1. Тематичні загрози:

• порнографія;

• пропаганда насильства й наркотиків;

• реклама тютюну й алкоголю;

• нецензурні тексти.

2. Порушення безпеки:

• віруси; небажана пошта — спам;

• онлайн-шахрайство («Передзвони мені» тощо);

• збирання та розголошення приватної інформації.

3.Комунікаційні ризики:

• небезпечні контакти;

• кіберпереслідування;

• погрози.

Потрібно розуміти, що через відсутність достатнього досвіду діти ще не можуть реально оцінювати рівень достовірності й безпеки інформації, яка знаходиться в Інтернет-просторі.

До того ж, у віртуальному світі знімаються заборони та обмеження морально-етичного й соціального характеру (насилля, руйнування, правові норми, що діють у реальності).

Небезпека всесвітньої мережі виявляється й у виникненні Інтернет-залежності — сучасної хвороби, за якої виникає нав’язливе бажання постійно перебувати в онлайн-просторі.

При надмірному захопленні Інтернетом чи онлайн-іграми батькам варто знайти альтернативу віртуальним інтересам дитини (гуртки, хобі, догляд за домашніми улюбленцями тощо) й перемкнути її увагу на досягнення успіхів у реальному житті.

Хто має навчати дітей безпечно та правильно користуватися Інтернетом?

Саме в родині закладаються основи поведінки дитини в світі, й віртуальний простір не має бути винятком. Батькам варто приділяти серйозну увагу онлайн-вихованню малюків й підвищенню їхньої обізнаності про загрози інформаційного середовища.

В рамках Всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України, за підтримки компанії «Київстар», було встановлено, що:

• батьки лише в 24% випадків запитують дітей, які саме сайти вони відвідують у мобільному Інтернеті;

• користуванням стаціонарного онлайн-простору дітьми цікавляться 57% батьків;

• при цьому лише 5 % батьків цікавляться детальною інформацією щодо змісту сайтів, які діти відвідують у мобільному Інтернеті, і 30% - у стаціонарному.

Тому вихователі й вчителі мають проводити освітню роботу серед батьків для сприяння онлайн-безпеці підростаючого покоління.

Як захистити дитину в Інтернет-просторі?

Експерти рекомендують батькам такі поради:

1. Створити спеціальне робоче середовище для дитини. Комп’ютер найкраще розмістити в загальній кімнаті, щоб дитина не залишалася наодинці з Інтернетом та змогла, в разі потреби, запитати вашої поради.

2. Для того, щоб діти не стали залежними від комп’ютера, варто обмежувати їхнє перебування у віртуальному світі за допомогою звичайного таймера. Але заздалегідь обговоріть з дитиною тривалість перебування в Інтернеті, щоб уникнути можливих конфліктних ситуацій.

• Існують часові норми перебування за комп’ютером для дітей різного віку, визначені Міністерством охорони здоров’я України. Згідно з ними неперервне перебування за комп’ютером упродовж доби не повинно перевищувати:

o 10 хв для 1-2 класу;

o 15 хв для 3-5 класу;

o 20 хв для 6-7 класу;

o 30 хв для 8-10 класу.

• Загальний час використання комп’ютера з рідкокристалічним монітором має обмежуватися:

o 30-45 хв на тиждень для першокласників;

o 2 год на тиждень для 2-6 класів (але не більше 1 год на добу);

o 2,5 год на тиждень для 7-9 класів (але не більше 1 год на добу);

o 7 год на тиждень для старшокласників.

3. Використовуйте технічні засоби захисту:

• функції батьківського контролю в операційній системі;

• антивірус;

• спамфільтр.

4. Створіть «Сімейні Інтернет-правила» та роз’ясніть причини необхідності їх дотримання. Якщо ви зацікавлені в тому, аби ваша дитина навчалася не на власних помилках, частіше обговорюйте теми, пов’язані з віртуальним світом.

5. Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті та не повідомляти конфіденційні дані.

6. Поясніть небезпеку безкоштовного публічного Wi-Fi (ці мережі можуть робити доступними дані вашого пристрою) та розмов з незнайомцями в мережі.

7. Цікавтеся віртуальним життям вашої дитини та не ігноруйте питання, що від неї надходять. Привчайте дитину ділитися з вами враженнями про відвідування Інтернету та розповідати про те, що викликало в неї хвилювання.

Як комп’ютер може допомогти вам підвищити Інтернет-безпеку?

Надійними помічниками для батьків, які хочуть бути впевненими в безпеці своїх дітей у кіберпросторі, є програми «батьківського контролю». За допомогою них ви самостійно зможете зробити всі необхідні налаштування комп’ютера:

1.Обмеження часу проведеного дитиною за комп’ютером — якщо час вийшов, а діти працюють, відбувається автоматичний вихід із системи. Годинники доступу можна встановлювати для кожного дня тижня.

2.Обмеження активності дітей в Інтернеті — можна вибрати сайти, виходячи з віку дитини, заборонити або дозволити завантаження файлів. Веб-фільтр оцінює контент сайтів і може блокувати ті з них, вміст яких визначено як небажаний. Блокуються також рекламні банери та посилання на небажану інформацію.

3. Встановлення заборони на доступ дітей до окремих ігор — ви можете визначити, які ігри є дозволеними, а до яких дитині доступ заборонено.

4. Обмеження кола людей, з якими діти можуть спілкуватися, — можна також обмежити доступ до електронної пошти та обміну миттєвими повідомленнями, дозволивши спілкування тільки зі схваленими контактами.

5. Надання старшим дітям більшої відповідальності — для батьків, які готові довірити своїм дітям відповідальність за перебування в Інтернеті, є параметр, який дозволяє отримувати доступ до всіх сайтів, але повідомляє про відвідування потенційно неприпустимих. Підлітки будуть знати, що ви дізнаєтеся про відвідування таких сайтів.

Які існують рекомендації щодо перебування в Інтернеті для дітей різних вікових груп?

Щоб забезпечити захист дитини в мережі, треба розуміти її вікові особливості, що впливають на поведінку у віртуальному світі.

Чим молодшою є дитина, тим більше уваги слід приділяти спільному використанню Інтернету. З підвищенням рівня самоконтролю дитини поступово знижується потреба в батьківському контролі.

Якщо вашій дитині від 5 до 7 років, пам’ятайте, що:

1. Провідною діяльністю дошкільників є гра. Саме тому діти дуже люблять грати, зокрема, в онлайн-ігри. Та батькам слід контролювати, аби частка розважальних ігор в онлайн-просторі не перевищувала розвивальні та навчальні.

2. Цей віковий період є найважливішим для вивчення правил поведінки в мережі. При цьому потрібно розуміти, що, незважаючи на знання певних правил, діти можуть порушувати їх, тому необхідність батьківського контролю для дітей дошкільного віку дуже висока.

3. Маленькі діти повинні виходити в Інтернет лише під наглядом дорослих ще й тому, що їм потрібна допомога в навігації під час пошуку сайтів.

Якщо вашій дитині від 8 до 10 років, пам’ятайте, що:

1. Діти цього віку прагнуть самостійно досліджувати навколишній світ, задовольняючи інтерес до пізнання, зокрема й за допомогою Інтернету.

2. Враховуючи вік дитини, контроль за її діяльністю в глобальній мережі має бути досить високим.

3. У цьому віці дитина легше засвоює складний навчальний матеріал. Допомогти тут може використання навчальних і розвиваючих онлайн-завдань.

Якщо вашій дитині від 11 до 14 років, пам’ятайте, що:

1. Мотивами, які домінують у поведінці дітей молодшого підліткового віку, є: прагнення самостійності та визнання друзів, розширення власних прав, бажання зайняти гідне місце в групі однолітків.

2.У даний період особливу зацікавленість викликають інтернет-ресурси, що дають змогу підлітку спілкуватися з реальними та віртуальними знайомими.

• Поясніть, що в Інтернеті, крім звичайних людей, можуть знаходитися авантюристи та злочинці, які здатні використати її особисті дані для злочинних дій.

• Розкажіть дитині, що зустрічатися з віртуальними знайомими оффлайн може бути небезпечним (краще навести приклад іншої дитини, тому що підлітки до інформації від батьків ставляться критично).

• Спонукайте дитину розповідати вам про своїх знайомих в мережі та обговорюйте з нею питання, що її зацікавили.

3. Діти 11-14 років вже прагнуть самостійності, тому дуже важливо навчити їх комп’ютерній грамотності, адже вони можуть користуватися Інтернетом у школі, інтернет-кафе чи в друзів, де зовнішній контроль відсутній.

4. Необхідно розвивати внутрішній контроль дитини й привчати її до відповідальної поведінки в онлайн-просторі з метою особистої безпеки.

• За словами американської дослідниці Парі Афтаб, що займається питаннями безпеки дітей в Інтернеті, кращий фільтр, який може дійсно захистити в мережі та розв’язати багато інших проблем, — в голові в самої дитини, а дорослим лише потрібно допомогти налаштувати його.

5. Надто суворе контролювання з боку дорослих може викликати негативну реакцію дитини й стати причиною приховування нею діяльності в глобальній мережі.

Тому одна з найважливіших умов безпеки дитини в Інтернеті — довіра між нею та батьками. Якщо її сформовано й дитина знає, що можна з будь-яким запитанням та проблемою звернутися до мами або тата, вона не шукатиме інформацію деінде.

Звісно, загрози, які постають перед дітьми при підключенні до всесвітньої мережі, є серйозними, але було б недоцільним повністю заборонити дітям вихід в Інтернет.

Батькам варто пам’ятати, що онлайн-простір є цінним ресурсом із великою кількістю захоплюючої та навчальної інформації для розвитку малюка. А для того, щоб перебування наших дітей в мережі Інтернет було безпечним, ми маємо ознайомити їх з можливими ризиками й забезпечити необхідний захист.

Про психологічні особливості учнів – п’ятикласників

Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Що треба знати про дезадаптацію учнів

АДАПТАЦІЯ – існування організму в мінливих умовах.

СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ передбачає:

1. Адекватне сприйняття оточуючого світу.
2. Адекватну систему відносин і спілкування з оточуючими.
3. Здатність до праці, навчання відпочинку.
4. Здатність до самообслуговування, самоорганізацію.
5. Адаптивність поведінки в результаті очікувань інших.

ШКІЛЬНА ДЕЗАДАПТАЦІЯ - з цим поняттям пов’язують відхилення у навчальній діяльності, утруднення у навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Звідси результат об’єктивних утруднень, небажання відвідувати школу. Цілком природньо, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають. Дитина потрапляє в нову соціальну групу. Ситуація нового, невідомого для неї є в деякій мірі тривожною. Дитина переживає емоційний дискомфорт, перш за все через невизначеність щодо вимог вчителів, про умови навчання, цінностей поведінки в колективі. Такий стан можна назвати станом внутрішньої напруги, настороженості, слабкої здатності у вирішенні інтелектуальних питань.
Неможливо говорити про адекватне сприйняття дитиною оточуючого світу, через призму власної тривоги. Все це ускладнює весь навчально-виховний процес, продуктивність праці на уроці стає проблемною. Навіть потенційний відмінник може стати відстаючим в умовах дезадаптації.

Не менш важливим є процес адаптації вчителя, якщо вчитель не знає своїх учнів, він не може успішно організувати їх самообслуговування, індивідуалізувати, диференціювати навчання. І не має значення яким чином розпочався навчальний рік в школі, процес адаптації все одно йде. Питання в тому, скільки часу, і на скільки ефективно.

Суть адаптаційного періоду в школі полягає в тому, щоб створити неминучий процес адаптації більш інтенсивнішим. Ефективність процесу шкільної адаптації значною мірою визначає успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я ди-тини. Саме уцьому є суть адаптаційного періоду в школі.

ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ. ПРИЧИНИ ШКІЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ.

ДЕЗАДАПТОВАНІСТЬ – не процес, а стан, що виникає від незадоволення основних потреб у результаті використання неадекватних способів поведінки.
Дезадаптованість учнів приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, проблеми у навчальній діяльності.
Причини шкільної дезадаптації різні: низький рівень розвитку загально-розумових здібностей, високий ступінь емоційної нестійкості, не сформованість мотиваційної сфери, високий рівень домагань на тлі низьких можливостей, характерологічні особливості, незрі-лість психіки, особливості сімейного виховання, стиль керівництва педагогів. При цьому виникає загроза появи неврозів, психопатій. Аналіз таких ситуацій підштовхує до створення необхідних умов перехідного адаптаційного періоду не тільки для дітей першокласників, а й для дітей, що потрапляють в умови новостворених колективів, нових форм занять
Шкільна дезадаптація є симптомом ускладнень або неможливості подальшого розвит-ку дітей в умовах, що склалися. Саме тому велика увага приділяється учням 5-х класів, що зіштовхуються з проблемами адаптації і потребують участі компетентних дорослих у безболісному проходженні саме адаптаційного періоду, якого неможливо уникнути, саме за умов, що слалися при переході з початкової ланки, у якій діти навчались чотири роки , у се-редню з новими більш дорослими вимогами і правилами навчання.

Для ефективності адаптаційного періоду і уникнення дезадаптації дітей 5-х класів не-обхідно враховувати особливості підліткового віку. Підлітковий вік деякі науковці назива-ють біологічним дозріванням і соціальною затримкою. Молодшим шкільним віком закінчується епоха дитинства (10-11років). Починається з перебудови всього організму – дія статевих гормонів. Ця перебудова не співпадає з соціальним дозріванням. Криза переміщається на кінець підліткового віку при переході до юнацького. У підлітків виникають нові фізіологічні відчуття. Може виникнути аутизм-орієнтація на внутрішню картину світу, зосередження на самому собі, відбувається підйом соціальної активності (пошук спілкування, тісні дружні зв’язки, романтична закоханість). В підлітків спостерігається посилення конформізму – прагнення бути як всі з однієї сторони, а з іншої відрізнятися. З’являється потреба в самоствердженні, демонстрація незалежності. Ранній підлітковий вік характеризується загостренням почуттів, а світ людських відносин не викликає таких емоцій, як предметність світу. Недостатність уваги зісторони дорослих робить особистий світ підлітка соціально вузьким. В зв’язку з формуванням рефлексії дитина особливо чутлива до безтактовності дорослої людини. Частіше всього ми спостерігаємо у підлітковому віці авторитарний стиль спілкування в системі Дорослий-Підліток. Біологічні фактори мають великий вплив на психологічний розвиток підлітка. Змінюється збудливість нервових процесів, в наслідок цього виникають неадекватні реакції. Значно збільшується кількість немотивованих, грубих афективних вчинків, дівчатка можуть змінюватися в емоційному плані – вони стають більш плаксиві. Формується статевий потяг. В соціальному відношення підліток починає активно входити в світ дорослих. З’являються авторитетні дорослі, змінюється оцінка особистості. Дорослі часто з запізненням фіксують нові зміни, збільшується кількість негативних оцінок. В мотивах спілкування переважає потреба отримати підтримку зі сторони дорослого. Основні потреби пов’язані з успішністю у школі. Але в той же час часто трапляється погіршення результатів навчання. В зв’язку з цим змінюютьсявідношення з батьками.

Американський психолог Адлер стверджував, що 30% підлітків мають труднощі у спілкуванні з батьками, 70% переживають ці стосунки, 20% вступають у конфліктні стосун-ки, 10% дітей протестують, частіше покидаючи рідну домівку. Зростає потреба у спілкуванні з однолітками. Часто дівчата-підлітки переживають почуття одинокості, і в зв’язку з цим час-то не можуть залишатися наодинці з собою. Вчені вважають, що підлітковий вік характеризується вакуумом мотивації, але водночас вона характеризується прагненням до самоствердження.

Деякі правила й принципи взаємодії з агресивною дитиною:

1. При взаємодії з дитиною рекомендується доброзичливий, спокійний і довірчий стиль.
2. Уникайте крайностей: не можна дозволяти дитині робити все, що йому заманеться, але не можна й усе забороняти, чітко вирішите для себе, що можна й що не можна, і погодьте це з усіма членами родини.
3. Своїм поводженням показуйте дитині приклад: стримуйте свої емоції, адже він наслідує ваше у своєму поводженні.
4. Приділяйте дитині достатньо уваги, нехай вона ніколи не почуває себе забутою, покинутою, але в той же час, поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, треба це зрозуміти й прийняти.
5. Пам’ятайте, що істеричні приступи, якщо вони трапляються, найчастіше зв'язані із прагненням звернути на себе увага або викликати жалість і співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог, краще, коли дитина заспокоїться, пояснити йому, чому ви вчинили саме так, а не інакше.
6. Якщо ви зауважуєте в дитини прояву агресивності, необхідно ретельно аналізувати її причини, виявляти труднощі, випробовувані дитиною, по можливості усувати їх.
7. Запам’ятайте, що заборона й підвищення голосу - самий неефективні спосіб подолання агресивності.
8. Показуйте дитині особистий приклад ефективного поводження. Не допускайте при ньому вибухів гніву або невтішні висловлення про своїх друзів або колег.
9. Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими, якщо таке спостерігається. Треба звертати увагу на недружелюбні погляди один на одного або бурмотання чого-небудь із образою собі під ніс.
10. Не прагнете припинити сварку, обвинувативши іншої дитини в її виникненні й захищаючи свого. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.
11. Після конфлікту обговорите з дитиною причини його виникнення, визначите неправильні дії вашої дитини, які привели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.
12. Не обговорюйте при дитині проблеми його поводження. Він може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.
13. Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли два хлопчики в ході гри щось не поділили й почали сваритися, краще спостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти самі зможуть знайти загальну мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися один з одним. Якщо ж під час сварок один з них завжди перемагає, а іншої виступає “жертвою”, варто переривати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості в переможеного.
14. Нехай дитина в кожен момент часу почуває, що ви любите, цінуєте й приймаєте його таким, який він є. Не соромтеся зайвий раз його приголубити. Нехай він бачить, що він потрібний і важливий.
15. Памятайте, що діти не народжуються поганими, а стають такими, завдяки нам, дорослим. І взагалі, поганих або гарних дітей, як і людей, немає - є погані або гарні вчинки. Тому, постарайтеся завжди оцінювати не людини, а вчинок або дія.

Приклади ігор

1. Гра “ГОРОБИНІ БІЙКИ” (зняття фізичної агресії)

Діти вибирають собі пари й “перетворюються” у забіякуватих “горобців” (присідають, обхопивши коліна руками). “Горобці” боком підстрибують друг до друга, штовхаються. Хто з дітей упаде або забере руки зі своїх колін, той вибуває із гри (“лікують крильця й лапки в доктора Айболита”). “Бійки” починаються й закінчуються за сигнаомі дорослого.

2. Гра “ХВИЛИНА ЖАРТІВ” (психологічне розвантаження)

Ведучий по сигналі (удар у бубон і т.п.) пропонує дітям пустувати: кожний робить те, що йому хочеться - стрибає, бігає, кувиркается й т.п. Повторний сигнал ведучого через 1-3 хвилини повідомляє кінець витівкам.

ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ В ШКОЛІ ПЕРШОКЛАСНИКА

  Аби навчання в школі було успішним, треба враховувати особливості адаптації дитини до шкільного життя. Взагалі, перший рік навчання особливо важкий для малюків. І адаптація може проходити по-різному. Значна частина дітей пристосовується протягом двох-трьох місяців навчання. Це виявляється в тому, що дитина звикає до колективу, ближче пізнає своїх однокласників, знаходить друзів. У дітей, які успішно пройшли адаптацію, переважають гарний настрій, бажання відвідувати школу, виконувати вимоги вчителя. Іншим дітям потрібно більше часу для звикання до шкільного життя. Вони можуть до кінця жовтня-листопада надавати перевагу ігровій діяльності, не одразу виконувати вимоги вчителя, з'ясовувати стосунки з однокласниками неадекватними методами, може з'явитися небажання вчитися. Це означає, що дитині особливо потрібна допомога. 

________________________________________

ПСИХОФІЗИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ-ШЕСТИРІЧКИ

  Діти сьомого року життя здатні усвідомлювати своє становище в товаристві ровесників і дорослих, проявляють інтерес до інших людей, вміють спілкуватися. Вони здатні співпереживати, співчувати, допомагати; знають і виконують основні правила етичної поведінки і взаємодії в грі і побуті. 

  Першокласники здатні керувати своєю поведінкою, знають межі дозволеного, виконують вимоги дорослого. Вони з інтересом беруть участь в різних видах діяльності (навчальній, ігровій, трудовій). Добре орієнтуються не тільки в знайомій, але й в незнайомій обстановці. Діти цього віку досить обізнані з предметами навколишнього світу, проявляють значний інтерес до нових знань, позитивно ставляться до нової інформації. Рівень розвитку мисленнєвої діяльності забезпечує можливість шкільного навчання. 

  Найбільш характерні для дітей цього віку наочно-образне і дієво-образне мислення створюють передумови для формування логічної форми мислення. Розумовий розвиток дітей сьомого року життя передбачає наявність певного словникового запасу (3,5 - 7 тис. слів), уміння правильно вимовляти всі звуки рідної мови і вміти робити найпростіший звуковий аналіз слів. Достатньо розвинене в більшості дітей зорово-просторове сприйняття. Вони здатні характеризувати просторові відношення предметів (праворуч — ліворуч, над — під, зверху — знизу тощо), розрізняти просторове розташування фігур, деталей на площині. Діти цього віку розрізняють геометричні фігури, виділяють їх у предметах навколишнього світу; здатні класифікувати фігури за формою, розміром, кольором; розрізняють і виділяють букви і цифри, написані різним шрифтом, можуть подумки знаходити частини цілого, добудовувати фігури за схемою, конструювати їх із деталей.Розвиток зорово-моторних координацій дозволяє дітям 6 років координувати свої рухи. Вони можуть змальовувати прості геометричні фігури, предмети, пересічні лінії, букви, цифри з дотриманням розмірів, пропорцій, співвідношення штрихів. 

  Водночас для цього віку характерний слабкий розвиток моторики дрібних м'язів рук. Розвиток слухомоторних координацій дозволяє розрізняти і відтворювати нескладний ритмічний малюнок, виконувати під музику ритмічні рухи тощо. Діти цього віку здатні до довільної уваги, проте її стійкість ще невелика і багато в чому залежить від умов організації навчання та індивідуальних властивостей. Варто зазначити, що це стосується й однотипної діяльності. Наприклад, дитина може активно займатися лише читанням, письмом, бесідою тощо не більше 10—12 хв. Враховуючи це, вчитель має урізноманітнити діяльність протягом одного уроку. Крім цього, важливо мати на увазі, що діти не здатні швидко і надто часто переключати увагу з одного об'єкта на інший (за урок — не більше трьох разів). Особливості пам' яті такі: дитина не може одночасно сприймати більше двох об’єктів. У неї переважає мимовільне запам'ятовування, водночас вона здатна і до довільних дій пам' яті. Використання наочних засобів навчання сприяє розвитку довільного запам'ятовування. Обсяг пам'яті різко зростає при активному й усвідомленому сприйманні і запам'ятовуванні. Шестирічні діти здатні зосереджено, без відволікання займатися однотипною діяльністю 10—12 хв, що визначає вимоги до організації і структури уроку в першому класі. 

  Вікові особливості дітей сьомого року життя (складність довільної регуляції діяльності, швидка стомлюваність тощо) передбачають, що для них дуже складні статичні навантаження, обмеження рухового режиму, швидке переключення з одного виду діяльності на інший тощо. Першокласники здатні точно виконувати інструкцію вчителя, якщо вона дана чітко й коротко, а також подано послідовність (алгоритм) дій. їм ще важко оцінити результат і якість своєї роботи, порівняти її з еталоном, самостійно виправити помилки і внести корективи під час діяльності. Однак у них поки переважає підвищена самооцінка, тому завдання вчителя — поступово і коректно формувати об'єктивну самооцінку школяра. Варто пам'ятати, що діти цього віку емоційно ставляться до нейтральних результатів і невдач у своїй діяльності, вразливі до стилю поведінки дорослого щодо себе, емоційно (інколи неадекватно) реагують на його зауваження і критику своєї діяльності, вимагають постійної підтримки і схвалення. 

________________________________________

ДОПОМОГА У НАЧАННІ З БОКУ БАТЬКІВ

Звичайно, всі батьки хочуть, щоб їхня дитина добре навчалася. Тому треба допомогти їй організувати свій час вдома. Найперша допомога — раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурогігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.

  Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру як дисциплінованість, організованість, уміння підкоряти свої бажання інтересам справи. Важливо забезпечити 3,5—4-годинне перебування дитини на свіжому повітрі, регулярний сон (нічний не менше 10 годин, вдень 1,5 години), калорійне і різноманітне харчування через 3—3,5 години. Такі норми відповідають фізіологічним потребам дитячого організму та сприяють збереженню здоров'я. 

  Батькам треба мати на увазі, що молодший школяр не вміє швидко переходити від однієї справи до іншої. Це залежить від типу нервової системи дитини. 

Тому батьки мають пояснити дитині причини такого переходу і дати час, аби вона могла психологічно підготуватися до нової справи. Треба розуміти: для того, щоб кинути одне заняття, на яке вже налаштувалась дитина, і взялася за інше, їй доводиться подолати природне внутрішнє бажання наполягти на своєму і не виконувати прохання батьків. Будь-який необгрунтований перехід від однієї справи до іншої шкідливий тим, що дитина змушена кидати розпочате, не закінчивши його. Якщо це ввійде в систему, то у школяра з'явиться погана звичка нічого остаточно не закінчувати. Звичайно, інколи доводиться просити сина чи доньку допомогти по господарству, чи з будь-яких інших причин порушити звичайний розпорядок дня. Часто буває так: тільки-но школяр розклав книги сів за уроки, а його посилають до магазину. Почав хлопчик читати цікаву книгу — його просять полити квіти. Дівчинка малює, а її відправляють погуляти з молодшим братом У таких випадках краще сказати дитині: «Дочитаєш сторінку — треба буде сходити де магазину». Або: «Закінчуй гратися конструктором. Через 10 хвилин будемо вечеряти», Тобто, треба дати дитині час підготуватися до нової справи. 

Наступна важлива умова успішного навчання — розумна допомога старших. Вона виявляється, найперше, в обізнаності батьків у справах дитини: «Які були сьогодні уроки? Про що нове ти дізнався? Як упорався із завданням?» Ще дуже важливо перевірити правильність виконання домашнього завдання. Практика навчання переконує, що добре усвідомлений той матеріал, який розповідається іншій людині. Тому бажано, щоб першокласник розповів комусь із дорослих вивчені уроки: правила з української мови, розв'язані задачі з математики, вірш або переказ оповідання. Якщо дитині важко викласти основний зміст матеріалу, то це означає, що урок не вивчений і його потрібно повторити. При перевірці письмового завдання не поспішайте вказувати дитині на помилку. Вона має привчитися до самоконтролю. Тому запропонуйте їй самостійно відшукати помилку, пригадати, як можна перевірити рішення. І тільки в крайньому випадку показати, де вона припустилася помилки. Буває, що дитина просто лінується, не хоче самостійно працювати, долати труднощі. У цьому випадку особливо необхідний суворий контроль з боку батьків. 

  Батьки не повинні забувати про такий негативний фактор як перевантаження учня. Часто буває так, що дорослі, крім завдань учителя, навантажують свою дитину додатковими навчальними вправами. Дитина перенавантажується і нерідко починає навчатися не краще, а гірше. В неї втрачається інтерес до навчання, яке стає для неї важкою і нецікавою працею. 

Часто батьки скаржаться, що дитина дуже довго виконує домашнє завдання і звертаються із запитаннями: «Сидіти чи ні з дитиною за уроками?». Рецептів немає. Кожна дитина і кожний випадок — особливі. Один школяр може працювати самостійно, досить просто перевірити зроблене завдання. З іншим треба сидіти, не відходячи й організовувати кожен рух: розгорни підручник, візьми олівець, обговорювати написання кожної букви. Це пояснюється тим, що в деяких дітей спостерігається нестійка увага, невміння зосередитися на одному предметі. В цьому випадку дитина напише рядок і відволікається: починає розповідати про те, що було сьогодні в школі, знову повернеться до письма, згодом почне підстругувати олівець тощо. 

  Щоб привчити молодшого школяра до посидючості, батьки вимагають, аби він вкладався у певний час, виконуючи завдання. Для цього ставлять перед учнем годинник. Дитина ж, стежачи за часом, вчиться оперувати ним. 

  Нескінченне сидіння за уроками пояснюється ще й тим, що не всі діти однаково розвиваються. 

  Деякі з них важко засвоюють навчальний матеріал, починають відставати. Цей недолік з часом можна було б подолати, однак деякі батьки, виявляючи велике нетерпіння, годинами сидять з дитиною. Роздратовані, вони починають кричати, дитина нервується. Врешті справа погіршується, дитина починає ненавидіти школу як таку, що винна в її невдачах. 

  Таким чином терпіння батьків, їхній доброзичливий тон, постійна зацікавленість справами і повагою до дрібниць, з яких складається шкільне життя дитини, знання реального стану речей і сьогоднішніх труднощів дитини, спокійна впевненість у тому, що їх можна подолати, турботлива щоденна праця — важливі умови успішної допомоги дитині у навчанні. 

________________________________________

Що необхідно робити батькам, щоб дитина адаптувалась до навчання

Будь-які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

  1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

  2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

  3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

  4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

  5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

  6. Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.

  7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

  8. Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.

  9. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.

  10. У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

  11. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

  12. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

  13. Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.

  14. Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

  15. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

________________________________________

Рекомендації батькам, діти яких важко пристосовуються

до шкільного життя: 

а) знати, в чому саме труднощі дитини (у спілкуванні з однокласниками, у навчанні, у відносинах з учителями); 

б) обов'язково спілкуватися з дитиною щодня (допомагати у навчанні, читати казки, надати елементарні знання про довколишній світ); 

в) розвивати моторику руки (різати папір, розфарбовувати, ліпити з пластиліну чи глини); 

г) привчати до самостійності; 

ґ) надати неважкі обов'язки по дому (годувати рибок, поливати квіти тощо).

________________________________________ 

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ВІД ДИТИНИ

• Не заставляйте мене відчувати себе молодше, ніж я є насправді. Я відіграюся на вас за це, ставши «плаксою» і «скигликом». 

• Не робіть для мене і за мене те, що я в змозі зробити для себе сам. Я можу продовжувати використовувати вас як прислугу.

• Не вимагайте від мене негайних пояснень навіщо я зробив те або інше. Я інколи і сам не знаю, чому поступаю так, а не інакше.

• Не піддавайте дуже великому випробуванню мою чесність. Будучи заляканий, я легко перетворююся на брехуна.• Хай мої страхи і побоювання не викликають у вас занепокоєння. Інакше я боятимуся ще більше. Покажіть мені, що таке мужність.

• Не давайте обіцянок, яких ви не можете виконати — це поколиває мою віру у вас.

• Не чіпляйтеся до мене і не бурчіте на мене. Якщо ви будете це робити, то я буду вимушений захищатися, прикидаючись глухим.

• Не намагайтеся читати мені повчання та нотації. Ви будете здивовані, відкривши, як прекрасно я знаю, що таке добре і що таке погано.

• Не захищайте мене від наслідків власних помилок. Я, як і ви, вчуся на власному досвіді.

• Не забувайте, я люблю експериментувати. Таким чином я пізнаю світ, тому, будь ласка, змиріться з цим.

• Не поправляйте мене у присутності сторонніх людей. Я зверну набагато більшу увагу на ваше зауваження, якщо ви скажете мені все спокійно віч-на-віч.

• Не намагайтеся від мене звільнитися, коли я ставлю відверті питання. Якщо ви на них не відповідатимете, я взагалі перестану задавати їх вам і шукатиму інформацію десь на стороні.• Я відчуваю, коли вам важко і тяжко. Не ховайтеся від мене. Дайте мені можливість пережити це разом з вами. Коли ви довіряєте мені — я довірятиму вам.

• Не турбуйтеся, що ми проводимо разом дуже мало часу. Для мене важливіше те, як ми його проводимо.

• Не покладайтеся на силу в стосунках зі мною. Це привчить мене до того, що вважатися потрібно лише з силою. Я відгукнуся з більшою готовністю на ваші ініціативи.

• Будьте уважні, коли в моєму житті настає час більшої орієнтації на однолітків і старших хлопців. В цей час їх думка для мене може бути важливіше за вашу. У цей період я відношуся до вас критичніше і порівнюю ваші слова з вашими вчинками.

Шановні батьки!

Пропонуємо вам декілька рекомендацій психолога,

які стануть вам у нагоді

при організації роботи з дитиною вдома.

     Коли і з чого починається батьківство? Воно починається з прийняття рішення про те, що ми хочемо мати дитину і готові стати батьками. Це відбувається по-різному в кожній сім’ї. у кращому випадку ми плануємо мати дитину і заздалегідь готуємося до її появи на світ. Здоров’я, емоційний стан та інтелектуальний розвиток дитини залежить від стану фізичного та психічного здоров’я матері під час усього періоду вагітності, а успішність розвитку дитини - від умов життя.
    Найголовніше у житті дитини – це любов до неї з боку батьків та тих людей ,що її оточують. Важливу роль відіграє і свідоме ставлення до батьківства, грамотність у виконанні своїх батьківських обов’язків. Отже, зазирнемо у світ батьківської любові та світ знань про батьківство.
     З першого моменту життя дитина шукає любові й підтримки своїх батьків. Еріх Фромм виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення фізичних потреб дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти: життя прекрасне.
    «Виховання дітей потребує терпіння,самовідданості та внутрішньої стабільності», - стверджує спеціаліст із вивчення психологічних травм дитини Тіна Грімберг. До того ж, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання.
    Приниження – постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки спускають дитину з високого рівня самооцінки на низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»… Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх.
    Тероризування. Згадаймо, як часто нам доводилося спостерігати коли батьки залякують своїх дітей. Як легко вони погрожують дітям фізичною карою: «Я не знаю, що я з тобою зроблю» або «Я ладна тебе вбити!», або «Я зараз візьму ремінь, і …».
    Не менше травмує дитину й ізоляція. Наприклад, якщо дитину зачиняють у кімнаті саму або, ще гірше, в коморі, забороняють їй гратися х однолітками.
    І, нарешті, емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині у співчутті та турботі, не обіймають і не пестять, не цілують і не розмовляють з нею.
    На жаль, у нашому суспільстві, виникла ілюзія, що відкрито висловлювати свої почуття погано, що не потрібно часто говорити про любов. Партнер (чоловік або дружина) має сам здогадатися, як я до нього (неї) ставляться. Так і виникли в нас психологічні стосунки між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти в мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти для мене найрідніший».

Як же нам навчитися уникати психологічних травм дитини?
☺ Насамперед, дорослим треба навчитися формувати партнерські дружні стосунки в своїй сім’ї. навчитися уважно й шанобливо ставитися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати свої проблеми.
☺ Дуже корисно навчитися боротися зі стресом, мирно розв’язувати конфлікти, уникати їх.
☺ Добре було б зрозуміти, яких психологічних травм ви зазнали в дитинстві, і спробувати за допомогою психологів їх подолати.
☺ Вирішивши стати батьками, необхідно ознайомитися з основами дитячої та вікової психології, мистецтвом бути батьками.
☺ Необхідно навчитися практичних навичок догляду за дітьми.
☺ У своїх діях необхідно розвивати здатність розповідати про свої почуття й турботи батькам та друзям, виховувати в дітей уміння захистити свої права. Корисно розвивати в дітях уміння відкладати отримання задоволення.
    Взагалі, чим краще у вашої дитини розвинуті соціальні навички та вміння, там краще вона почувається в товаристві людей, тим краще вона захищена від психологічної травми.

Що ж відбувається з дітьми, які страждають від психологічних травм?

У немовлят у таких випадках може виникнути нудота та блювання. Крам того, у таких дітей з’являються затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвивається апатія та байдужість. Як зазначає Тіна Грімберг, у психологічно травмованих дітей простежується порушення сну. У них розвиваються шкідливі звички – смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в травленні, істерія.
     Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи у ставленні до дітей. Словесні образи сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, розвитку агресивності, бажання завдати шкоди собі та іншим людям. Травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Часто відчувають потребу втекти куди-небудь, не маючи навіть чіткого уявлення, куди.
    На жаль, часто травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити у вчителі замісника батьків, ставитися до нього (неї) з довірою. І коли вчитель поводиться стосовно дитини негативно, застосовуючи насильницькі методи, це або породжує психологічні травми, або поглиблює й без того глибокі сімейні травми.
    Психологічні травмування в школі можуть виявлятися в таких діях:
словесні образи та приниження;
доведення дитини до сліз криком;
обзивання дитини дурнем чи ідіотом;
потурання дітям, які знущаються над іншими;
використання домашнього завдання як покарання тощо.
     Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.
    Уявімо біля класної дошки не дуже впевнену в собі дитину. Вона пише на дошці. Намагається все зробити якомога краще. І раптом кілька дітей збуджено тягнуть руки – вони хочуть вказати на зроблену помилку. Помилка перетворюється у всенародне досягнення класу. А учень в’яне, перестає розмірковувати, його увага розсіюється. Успіху не досягнуто, а неуспіх стає звичним явищем. Поступово у травмованої дитини розвивається негативна самооцінка: «Я нездібний», «Я нічого не можу».
У всіх випадках травмування словом, ярлики, прізвиська глибоко роз’їдають душу дитини. У неї з’являються оцінювальні судження: «Я поганий», «Я нерозумна», «Я нікому не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім усе частіше, потім це стає реальністю. Оточення ж бачить нас значною мірою так, як ми самі бачимо себе.

 Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання
Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тижня-другого, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів. 
     Перший етап. Ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
    Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все спочатку це буде невелика частина , але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. після кожної самостійно та успішно виконаної частини ставте будь-який значок, наприклад, знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви переконаєтеся разом з дитиною, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
      Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує всі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтеся своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо виникне потреба. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу у тому, аби дитина переконалася, що вона вже дуже багато може зробити сама, але ви її завжди підтримаєте.
     Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі самотужки. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи.
     Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

 Відповідальність батьків за збереження здоров'я дітей. Шкідливість алкоголю і куріння

     «Живі квіти землі» - так поетично назвав дітей Горький. І ми з вами повинні зробити все для того, щоб дати можливість цим квітам повністю розцвісти, розпустити пелюстки.

     Тому сьогоднішня наша розмова про відповідальність батьків за збере­ження здоров'я дітей.

     Найперше хочу зупинитися на дотриманні дітьми режиму дня, тобто розпорядку праці, відпочинку, сну, їжі, занять фізичними вправами, інших видів діяльності протягом дня.

Сон - один з важливих елементів режиму дня. Під час сну весь організм відпочиває, а мозок продовжує працювати. Його кровопостачання збільшуєть­ся і температура підвищується. Кажуть, що в цей час у мозку проходить обробка інформації, яка поступила за день, проводиться її аналіз і сортуван­ня, після чого «потрібна» організму інформація закладається в пам'ять.

     Тому організація сну школярів вимагає особливої уваги. Головною умовою його повноцінності є тривалість. Вона повинна відповідати віку дитини.

  Скорочення сну на 2-3 год. для дітей 7-10 років порушує кровообіг мозку, зменшує рух, силу нервових процесів. У 12-13-річних школярів таке скорочення сну знижує їх працездатність на ЗО відсотків.

   Харчування. Увага до харчування дітей важлива тому, що у шкільному віці найбільше допускається помилок в його організації. Найбільш типовими серед них є: недостатній і нашвидку приготовлений сніданок, відмова від сніданку че­рез дефіцит часу, нерегулярне харчування, шкідливі звички, нераціональне харчу­вання. Ці причини і зумовлюють зростання шлунково-кишкових захворювань.

Заняття фізичними вправами. Вони також повинні займати відповід­не місце в режимі дня школяра. Фізичні вправи можуть використовувати­ся в різних формах: ранкова гімнастика, довгі прогулянки, різні рухливі ігри на повітрі, уроки фізкультури, заняття в спортивних секціях.

   Наша розмова про здоров'я дитини буде недостатньою, якщо не відмітити згубний вплив на нього шкідливих звичок - куріння, алкоголю, наркотиків.

     Куріння. Його називають чумою 20 століття. Як повідомляє Всесвітня організація охорони здоров'я людини, куріння - це причина 20 відсотків смертей. Велике занепокоєння викликає куріння серед школярів.

А для успішної боротьби з ним потрібно знати причини, що породжу­ють це зло. Це, по-перше, приклад дорослих і в першу чергу батьків; по-друге, недостатня активність у боротьбі з курінням; по-третє, недостатня дія антинікотинової пропаганди; по-четверте, доступність тютюнових ви­робів для підлітків; по-п'яте, реклами тютюнових виробів.

     Як свідчить статистика, причини куріння серед школярів такі:

·        підтримка товариша - 27,1%;

·        цікавість - 19%;

·        бажання показатися дорослим - 5,4%;

·        не вказали причин - 48,5%.

     У боротьбі з курінням серед школярів, як і у всіх інших аспектах вихо­вання, необхідний постійний зв'язок школи і сім'ї. В єдності їх зусиль - запорука успіху.

 Вживання алкоголю. Абсолютно недопустиме для дітей і підлітків. Дуже згубний вплив алкоголю на здоров'я дитини. Для 12-13-річних дітей 0,25 л горілки є смертельною дозою. Що швидше починається вживання алкоголю, то швидше розвивається хвороблива пристрасть до нього. Якщо регулярне вживання починається в 13-15 років, то така пристрасть виникає уже через рік, якщо в 15-17 - то через 2-3 роки, якщо в 22-25 - то через 5-7 років.

     Алкоголь не тільки шкодить здоров'ю, але й погано діє на психіку людини.

     Проте вживання алкоголю має місце серед дітей і підлітків. Статисти­ка свідчить, що серед тих, хто знаходиться на обліку в інспекції у справах

неповнолітніх, підлітків, що почали випивати в 11-13 років - 40% , в 14-15 -40% , в 16-17 - 20% . Усі випадки вживання спиртних напоі'в дітьми і близь­ко 80% підлітками лежить на совісті батьків, їх перше знайомство з алкого­лем відбувається з дозволу батьків.